Прихована зброя Ормузу: як блокада протоки загрожує глобальним продовольчим шоком – і чому Україна знову в епіцентрі

Вантажні судна пливуть Перською затокою до Ормузької протоки в Об'єднаних Арабських Еміратах, четвер, 19 березня 2026 року. Джерело: AP Photo

Дефіцит добрив може позбавити мільйони людей хліба ще до кінця 2026 року. Про це пише Ігор Петренко, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Поки увага світових медіа сфокусована на нафтовому шоці після блокади Ормузької протоки – ціна Brent у березні 2026 року перевищила 126 доларів за барель, – у тіні цієї енергетичної кризи визріває інша загроза, потенційно ще руйнівніша. Через цю ж протоку проходить близько третини глобального морського експорту добрив: сечовини, аміаку, фосфатів і сірки. Саме ці хімічні сполуки визначають, чи зростуть на полях Бразилії, Індії, Бангладеш та американського Кукурудзяного поясу ті врожаї, від яких залежить продовольча безпека мільярдів людей.

Carnegie Endowment for International Peace, Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) та Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (FAO) одностайно попереджають: добривна криза може виявитися не менш гострою, ніж енергетична. Для України, яка у 2022 році вже пережила блокаду Чорного моря та повʼязану з нею глобальну продовольчу кризу, ця ситуація є одночасно тривожним дежавю і стратегічною можливістю.

Чому добрива стали заручниками війни і хто платить найвищу ціну

Операція «Epic Fury» – спільний удар США та Ізраїлю по Ірану 28 лютого 2026 року – спричинив майже повне закриття Ормузької протоки. Вузька 34-кілометрова водна артерія між Іраном та Оманом, через яку щодня проходило близько 20 мільйонів барелів нафти, стала недоступною для комерційного судноплавства. За даними CSIS, через протоку транзитом проходить 20–30% глобального експорту добрив, зокрема 35% світової торгівлі сечовиною та близько 44% морського експорту сірки. Це означає, що мільйони тонн добрив від найбільших виробників – катарської QAFCO, саудівської SABIC та еміратської Fertiglobe – виявились фізично заблокованими у Перській затоці.

Для тих, хто далекий від агрохімії, варто пояснити: сечовина (urea) – це найпоширеніше у світі тверде азотне добриво, необхідне для вирощування кукурудзи, пшениці, ріпаку та багатьох інших культур. На відміну від калію чи фосфору, азотне живлення неможливо «пропустити» на один сезон: без нього рослина просто не зросте. Як зазначив у коментарі для CNBC Давід Гейл, співуправляючий портфелем глобальних природних ресурсів Ninety One: азот – це єдиний елемент, який потрібен рослині щороку, і жоден фермер не може обійтися без нього.

Реакція ринків була миттєвою. За даними Anadolu Agency, ціна сечовини зросла з 482 доларів за тонну напередодні конфлікту до 720 доларів до середини березня – стрибок на приблизно 50%. Ціни на аміак у Близькосхідному регіоні підскочили на 24%, наблизившись до 600 доларів за тонну. Рейтингове агентство Fitch Ratings підвищило прогноз цін на аміак та сечовину на 2026 рік приблизно на 25%, а Oxford Economics зазначив, що ціни на добрива можуть залишатися на 15–20% вищими протягом першого півріччя, якщо криза триватиме.

Чому стратегічних запасів добрив не існує і що це означає для весняного посіву

Критична відмінність добривної кризи від нафтової полягає в тому, що країни G7 мають стратегічні запаси нафти – але не мають жодних стратегічних резервів добрив. Аналітик Carnegie Endowment Ноа Гордон формулює цю проблему гранично чітко: капітан судна, який наважиться прорватися крізь протоку під загрозою дронових ударів, обере нафту, а не добрива – бо нафта коштує більше. І будь-який військово-морський ескорт зробить так само.

Саудівська Аравія побудувала трубопровід для експорту нафти в обхід Ормузу через Червоне море, але аналогічної інфраструктури для аміаку чи сечовини не існує. Навіть якщо протока відкриється завтра, перезапуск виробництва і логістичних ланцюгів, за оцінками Carnegie, займе тижні – тижні, яких фермери Північної півкулі не мають.

Криза збігається з найгіршим можливим часом – весняним посівним сезоном. Згідно зі звітом CSIS, Міністерство сільського господарства США (USDA) оцінює, що приблизно 25% американських фермерів ще не закупили добрива для весняного посіву 2026 року. Судно з Перської затоки до портів Мексиканської затоки йде близько 30 днів – отже, перебої у постачанні вже зараз означають, що добрива не встигнуть до піку березнево-квітневого посіву. За прогнозами USDA, площі під кукурудзою і пшеницею в США можуть скоротитися на 3% кожна, оскільки фермери масово переходять на сою, яка є азотофіксуючою культурою і потребує значно менше добрив.

Субсахарська Африка та Південна Азія опинилися на межі продовольчої катастрофи

Якщо для американських чи європейських фермерів подорожчання добрив – це фінансові збитки та зміна структури посівів, то для найвразливіших країн планети йдеться про загрозу масового голоду. За даними Світового банку, близько 90% добрив, що споживаються в Субсахарській Африці, імпортуються, переважно з-за меж континенту. Ціни на добрива в цьому регіоні вчетверо вищі, ніж у Європі, через логістичні та інфраструктурні барʼєри.

Індія, яка є найбільшим у світі виробником рису та другим за обсягом виробником пшениці, імпортує 66% сечовини та 50% зрідженого природного газу для внутрішнього виробництва добрив саме з регіону Перської затоки. За даними The National, деякі індійські заводи вже скоротили випуск, а уряд змушений був понизити пріоритет постачання газу для добривної галузі. Бразилія, ще один аграрний гігант, імпортує понад 80% добрив, і значна частина з них транзитом проходить через Ормуз.

Бангладеш та Шрі-Ланка також залежать від близькосхідних поставок. Особливо болючим є досвід Шрі-Ланки: у 2022 році спроба уряду різко перейти на органічне землеробство без хімічних добрив спричинила катастрофічне падіння врожаїв, масові протести та зрештою відставку президента. Це нагадування про те, що для мільярдів людей у Глобальному Півдні добрива – це не питання агрономічної оптимізації, а питання виживання.

Світова продовольча програма ООН (WFP), як зазначено у дослідженні CSIS, оцінює: якщо війна триватиме після червня 2026 року, а нафта залишиться вище 100 доларів за барель, кількість людей, які зіштовхуються з гострим голодом, може зрости на 45 мільйонів. Це число порівнянне з населенням цілих європейських країн.

Чому блокада Ормузу повторює та поглиблює кризу 2022 року, спровоковану Росією

Поточна криза не є безпрецедентною – і саме це робить її особливо тривожною. У 2022 році російське повномасштабне вторгнення в Україну та блокада чорноморських портів вже спричинили глобальний продовольчий шок. Тоді ціни на пшеницю зросли більш ніж на 70%, а ціни на добрива підскочили на 20–40%. Україна, яка до війни забезпечувала близько 12% світового експорту кукурудзи та 9% пшениці, була фактично відрізана від глобальних ринків. За оцінками ООН, понад 25 мільйонів тонн українського зерна, призначеного для експорту, опинилися заблоковані у портах.

Зернова ініціатива Чорного моря (Black Sea Grain Initiative), погоджена у липні 2022 року за посередництва ООН і Туреччини, стала одним із найважливіших дипломатичних досягнень воєнного часу. За рік функціонування ініціативи Україна експортувала майже 33 мільйони тонн зернових і продовольчих товарів до 45 країн на трьох континентах. Світова продовольча програма ООН закупила через цей механізм понад 725 тисяч тонн пшениці для гуманітарних операцій в Афганістані, Ефіопії, Кенії, Сомалі, Судані та Ємені. Індекс продовольчих цін FAO до червня 2023 року знизився більш ніж на 23% порівняно з рекордним максимумом березня 2022-го.

Цей досвід є принципово важливим у контексті поточної кризи. Він демонструє два ключові уроки. По-перше, геополітичні конфлікти, що перекривають торговельні артерії, – це не локальні проблеми, а глобальні загрози з каскадними наслідками. По-друге, Україна довела, що вона здатна бути не лише жертвою таких криз, а й частиною їх розвʼязання.

Які рішення щодо глобальної продовольчої безпеки пропонує Україна і чому її голос має значення

Досвід 2022–2023 років дає Україні потужну аргументаційну базу на міжнародних платформах. Зернова ініціатива довела, що навіть в умовах активних бойових дій дипломатичні механізми можуть забезпечити стабільне постачання продовольства. Після виходу Росії з угоди у липні 2023 року Україна самостійно організувала альтернативний морський коридор для експорту зерна, продемонструвавши спроможність діяти автономно.

Для міжнародної аудиторії це важливий сигнал: Україна позиціонує себе не як країна-прохач гуманітарної допомоги, а як субʼєкт, що забезпечує глобальну продовольчу безпеку. У поточній ормузькій кризі цей наратив набуває нового звучання. Якщо світ шукає альтернативні шляхи постачання добрив і продовольства, український чорноморський коридор та аграрний потенціал країни стають елементами глобальної стратегії диверсифікації.

Більше того, поточна криза підтверджує тезу, яку Україна послідовно просуває на міжнародних форумах: залежність глобальних продовольчих ланцюгів від обмеженої кількості морських «вузьких горл» (chokepoints) – це системна вразливість, яку неможливо ігнорувати. Суецький канал у 2021 році, Червоне море у 2024-му, Чорне море у 2022–2023 роках, Ормузька протока у 2026-му – кожна нова криза демонструє, що глобальна продовольча система побудована на хисткому фундаменті вузьких водних артерій.

Рекомендації FAO, опубліковані через платформу CSIS, включають короткострокові заходи зі стабілізації ринків, середньострокову диверсифікацію постачання добрив та довгострокове посилення стійкості продовольчих систем до геополітичних шоків. Україна, як країна з потужним аграрним сектором, розвиненою хімічною промисловістю та унікальним досвідом функціонування в умовах воєнного конфлікту, має всі підстави бути повноправним учасником формування цих рішень.

Стратегія подвійного шоку призведе до перебудови глобальних продовольчих ланцюгів

Криза навколо Ормузької протоки вже спричинила структурні зміни, які виходять за межі короткострокового цінового шоку. США прискорили законодавчу ініціативу «Homegrown Fertilizer Act» – програму грантів і пільгових кредитів для розширення внутрішнього виробництва добрив. Європейський Союз тимчасово призупинив дію механізму вуглецевого прикордонного коригування (CBAM) для добрив – безпрецедентний крок, який засвідчує, що продовольча безпека зараз має пріоритет над кліматичною політикою. Китай обмежив експорт добрив, захищаючи внутрішній ринок.

На думку дослідників Міжнародного інституту продовольчої політики (IFPRI), тривалий конфлікт може змусити фермерів по всьому світу скорочувати площі під азотоємними культурами на користь бобових. Якщо глобальний врожай кукурудзи зазнає значного дефіциту наприкінці 2026 року, ціни на кормове зерно й етанол зростуть, провокуючи так звану «білкову кризу» у четвертому кварталі.

Аналітики з Rystad Energy зазначають, що 15% глобального експорту аміаку та 21% сечовини привʼязані до виробників, які потенційно постраждали від блокади. При цьому зелений аміак – виробництво добрив на основі відновлюваної енергії – поки не досяг масштабів, здатних замінити традиційні потужності. Водночас розвиток цих технологій може стати одним із напрямків українсько-європейської співпраці, враховуючи потенціал відновлюваної енергетики в Україні.

Чому Ормузька криза стосується кожної європейської родини, включно з українськими

Ціна сечовини на глобальних ринках безпосередньо впливає на вартість хліба, мʼяса, молока та олії в будь-якому супермаркеті – від Лондона до Києва. За оцінками старшого дослідника IFPRI Джозефа Глаубера, ширший вплив на продовольчі ціни визначатиметься не стільки сировинними котируваннями, скільки енергетичним подорожчанням, яке становить приблизно половину кінцевої роздрібної ціни продуктів харчування.

Для України це має подвійне значення. З одного боку, зростання глобальних цін на продовольство теоретично вигідне для українського аграрного експорту. З іншого – Україна також імпортує частину добрив і енергоносіїв, а подорожчання глобальних ресурсів тисне на внутрішні ціни. Ключовий висновок для українського читача: війна на Близькому Сході – це не далека подія з телевізійних новин, а фактор, що безпосередньо впливає на ціни в українських магазинах та на конкурентоспроможність вітчизняних аграріїв.

Водночас, ця криза є ще одним аргументом на користь ключового українського меседжу: безпека торговельних шляхів – це питання глобальної продовольчої безпеки, а не внутрішня справа окремих регіонів. Україна, яка воює за свою свободу і одночасно годує десятки країн на трьох континентах, має моральне та практичне право вимагати, щоб міжнародна спільнота системно захищала свободу навігації – будь то у Чорному морі, Червоному морі чи Ормузькій протоці.

Як влучно підсумовує Carnegie Endowment: споживачі по всьому світу вже бачать вищі ціни на бензин і авіаквитки. Але найтривожніші витрати – ті, які чекають найвразливіших людей у продовольчих магазинах – ще попереду.