Велика Британія: фіскальний колапс як прояв системної деградації постіндустріальної моделі

Фінансово-економічна ситуація у Великій Британії на середину 2025 року набула ознак структурної кризи, що виходить за межі звичайного циклічного спаду. Нинішня фаза характеризується поєднанням трьох взаємопов’язаних викликів — фіскальної дестабілізації, інституційного безсилля та стратегічної втрати позицій на глобальному рівні. Зміна уряду й прихід лейбористів на чолі з Кіром Стармером лише оголили ті структурні суперечності, що накопичувалися роками. Ключовим симптомом став стрімкий обвал довіри з боку ринків до британських фінансів.

За офіційними даними, у 2024–2025 фінансовому році уряд залучив 143 мільярди фунтів стерлінгів, з яких понад 76% — тобто 110 мільярдів — витрачено виключно на обслуговування наявного державного боргу. Це вже не дефіцит у класичному розумінні, а інституціалізована залежність фінансової системи від постійного перекредитування без створення інвестиційної доданої вартості. На середину 2025 року рівень державного боргу становив 96,3% ВВП — найвищий показник з 1960-х років. Додатково у червні уряд позичив ще понад 20 мільярдів фунтів, з яких понад 16 мільярдів пішли знову ж таки на обслуговування боргових зобов’язань.

Особливу тривогу викликає ситуація на борговому ринку. Доходність 30-річних державних облігацій (gilts) сягнула 5,53% — це найвищий рівень з середини 1990-х. Для порівняння, у середині 2010-х років цей показник утримувався в межах 1,5–2%. Лише за останні кілька днів прибутковість зросла ще на 2–3 базисних пункти, що є чітким сигналом глибокого падіння довіри інвесторів до платоспроможності та довгострокової стабільності країни. Таким чином, Британія фактично увійшла в фазу боргової спіралі: кожна нова позика лише погіршує ситуацію, підвищуючи вартість обслуговування і знижуючи простір для бюджетного маневру.

Переосмислення постіндустріального вектора розвитку

Крах британської моделі ілюструє глибоку кризу постіндустріальної парадигми. Україна, яка після 2014 року дедалі більше орієнтувалася на сервісну та фінансову економіку, має винести урок: відсутність модернізованої промисловості та технологічного виробництва в умовах глобальної турбулентності робить державу вразливою навіть за наявності формальної макрофінансової стабільності. Відтак, ставка на відновлення промислового потенціалу (зокрема через військову економіку) є гарантією геополітичної стійкості.

Це демонструє, що навіть одна з найстаріших демократій із глобальною валютою, розвиненим фінансовим ринком і членством у G7 може втратити стабільність через системну недооцінку державної інституційної спроможності, індустріальної бази та політики довіри. З цього випливають кілька важливих висновків для України — як у сфері економічного моделювання, так і в зовнішньополітичному позиціонуванні

Не можна розраховувати на гарантовану підтримку союзників

Фінансова слабкість Великої Британії — поряд із ізоляціоністською хвилею у США — створює ситуацію, в якій "великий Захід" більше не є монолітним донором. Україна повинна діяти з урахуванням сценаріїв, за яких ключові партнери опиняються у внутрішній кризі, що обмежує їхню здатність підтримувати Київ так само масштабно, як у 2022–2024 роках. Це означає: необхідно диверсифікувати союзницьку базу, інвестувати у регіональні коаліції (Балто-Чорноморський простір, Японія, Канада, Південна Корея) та робити ставку на самозарадність у критичних секторах — оборона, енергетика, аграрна інфраструктура, кібербезпека.

Україна має шанс посилити власну роль у трансатлантичній архітектурі

Фінансова деградація Лондона означає, що традиційні центри впливу в системі НАТО можуть тимчасово втратити спроможність бути стабілізаторами. Це створює вікно можливостей для Києва — не лише як об’єкта підтримки, а як повноцінного суб’єкта із власними ресурсами та ініціативами. Ідеться про участь у стримуванні Росії, побудову спільних логістичних і оборонних проєктів, інтеграцію в цифрову інфраструктуру Альянсу. В умовах, коли частина традиційних демократій втрачає інституційну стійкість, Україна має шанс постати як новий центр відповідальності на східному фланзі НАТО.

Власна фіскальна політика не повинна повторити британську пастку

Найгірший урок для України — перейняти логіку "дешевого боргу в обмін на політичний комфорт", яка стала фатальною для Великої Британії. Українська державна модель повинна спиратися не лише на зовнішні запозичення чи грантове утримання, а на розширення внутрішнього ринку, залучення довгострокових інвестицій, реформу податкової бази без виснаження економіки. Особливо небезпечним є створення боргових зобов’язань із коротким горизонтом погашення — як це зробив Лондон. Потрібна консервативна, довгострокова стратегія управління боргом із пріоритетом відновлення економіки, а не виплати кредиторам.

Технічний аналіз: система на межі збоїв

Бюджетна система Великої Британії більше не виконує функцію перерозподілу для розвитку. Основна частина мобілізованих коштів перетворюється на обслуговування минулих зобов’язань. У червні 2024 року уряд провів податкову мобілізацію на суму 17 мільярдів фунтів стерлінгів, головним чином за рахунок збільшення навантаження на бізнес. Проте майже весь цей ресурс — 16 мільярдів — негайно був спрямований на погашення відсотків за боргом, що фактично нівелювало його макроекономічний ефект.

Це свідчить не лише про фіскальну пастку, а й про крах концепції "розвиненої фінансової держави", яка спирається на стабільний ринок капіталу та прогнозовану бюджетну політику. Обслуговування боргу вже перевищує оборонний бюджет удвічі, що не лише шкодить зобов’язанням Лондона в межах НАТО, але й ставить під сумнів саму концепцію Британії як безпекового гравця у Європі. Банку Англії також бракує простору для дій: базова ставка залишається на рівні 4,25%, а інструменти кількісного пом’якшення згортатимуться через інфляційний тиск і відтік капіталу.

Геополітичний контекст: повторення 1976, без МВФ?

Фінансова криза 2025 року дедалі більше нагадує ситуацію 1976-го, коли Велика Британія була змушена звернутися до Міжнародного валютного фонду по допомогу. Проте на відміну від того періоду, нинішня Британія практично позбавлена зовнішніх буферів. Адміністрація США, з огляду на можливе повернення до ізоляціоністського порядку денного під керівництвом Дональда Трампа, навряд чи матиме як політичну волю, так і стратегічну мотивацію для фінансового порятунку британських інститутів. Європейський Союз, до якого Лондон більше не належить, нині зосереджений на внутрішніх дисбалансах, а Китай — єдиний можливий великий зовнішній кредитор — не має зацікавленості у підтримці старих західних демократій, навіть через інструменти своїх суверенних фондів.

У підсумку Лондон може втратити свою традиційну роль трансатлантичного мосту. Британія ризикує опинитися у становищі грецької фінансової драми 2010-х, але без політичного зонтика з боку сильних союзників. Глибока інтеграція у західну безпекову інфраструктуру перестає гарантувати автоматичний фінансовий захист.

Політичний вимір: фіскальний конфлікт низької інтенсивності

Офіс бюджетної відповідальності (OBR) фіксує, що дефіцити утримуються на рівні близько 5% ВВП — показник, який у стабільних демократіях уже вважається загрозливим. За останні 25 років рівень державного боргу зріс на понад дві третини — без відповідного зростання економічної активності. Таке поєднання фіскальної розбалансованості та низького потенціалу зростання створює умови для так званого конфлікту низької інтенсивності — коли держава не має ресурсу для стратегічного планування, але змушена щодня обирати між поганим і ще гіршим.

Реакція приватного сектора виявляється дедалі жорсткішою. У першій половині 2025 року відзначено значний відтік капіталу, релокацію транснаціонального бізнесу та еміграцію висококваліфікованої робочої сили — явище, яке вже отримало неофіційну назву “British Drain”. Втрата продуктивних факторів означає скорочення податкової бази, що лише підсилює бюджетну кризу.

Стратегічні сценарії: всі шляхи ведуть у пастку

Уряд Британії опинився перед спектром сценаріїв, кожен із яких несе значні політичні та соціальні ризики. Перший — агресивне монетарне стимулювання — передбачає зниження ставки та повернення до програми викупу активів, однак в умовах високої базової інфляції це швидко спричинить новий шок, знецінення фунта і ще більшу втрату інвестдовіри.

Другий варіант — секвестр бюджету, тобто масштабне скорочення соціальних і оборонних витрат. Цей шлях може викликати хвилю внутрішнього невдоволення, особливо з огляду на зростання цін і падіння реальних доходів. Третій сценарій — реструктуризація боргу через переговори з МВФ або великими інституційними кредиторами — передбачає втрату рейтингу, суворий фіскальний нагляд і "жорстку економічну терапію", подібну до грецького прикладу. Нарешті, політичний фактор: у разі втрати підтримки з боку США, особливо в умовах посилення ізоляціонізму, Британія залишиться без зовнішнього буфера, що ще більше загострить вразливість країни.

Висновок

Кризовий стан британських державних фінансів — це фінальна стадія розпаду постіндустріальної парадигми, в основі якої лежало уявлення про те, що країна може жити виключно за рахунок фінансових і сервісних секторів, нехтуючи реальним сектором економіки, соціальним контрактом і промисловим відновленням. Бюджетна система перестає бути інструментом розвитку й стабільності, перетворюючись на канал для перекачування коштів у минуле.

Без зовнішньої підтримки або власної "нової індустріалізації" Велика Британія ризикує втратити не лише макроекономічну стабільність, а й статус одного з центральних стовпів трансатлантичної архітектури. Криза, яка починалася як боргова, дедалі більше перетворюється на цивілізаційну.

Олександр Колесніченко