Вибір світової геополітики у контексті Глобального Півдня: або український чорноморський «зерновий коридор», або російський африканський «зерновий пояс». Про це в матеріалі для The Gaze повідомив експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна» Олексій Кущ. З текстом матеріалу можна ознайомитись нижче.
Суб‘єктність України, в контексті її світової ролі, яскраво виявилась під час війни на міжнародному ринку продовольства. Якщо брати загальну частку української економіки у структурі світової економіки – вона не є значущою (менше 0,2%). В той же час, на міжнародному ринку продовольчих товарів та аграрної сировини, Україна відіграє у певних товарних нішах провідну роль.
Україна займає у світі перше місце за експортом соняшникової олії. Україна входить у трійку країн експортерів зерна, передовсім кукурудзи та п‘ятірку країн за обсягом експорту курячих яєць. Крім того, Україна входить у десятку провідних країн-експортерів м‘яса птиці, передовсім, курятини.
Саме суб‘єктністю України на світовому ринку продовольства пояснюється цінова криза аграрних «товарів» та загроза голоду у деяких країнах Азії та Африки.
Війна РФ проти України та пов‘язана з цим блокада/окупація українських морських портів, призвела до зростання міжнародних цін на пшеницю на початку війни до $500/тонна.
Економіст інвестиційного департаменту Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) Андрій Ярмак на початку повномасштабної війни РФ проти України зазначив: "На пшеницю і кукурудзу припадає 27% усіх калорій, або, іншими словами, всієї їжі світу! Україна та РФ разом експортують понад 25% усієї пшениці у світі. Це базовий продукт для продовольчої безпеки. Експорту з України зараз немає, з РФ майже зупинився. Ціни вже в космосі. Пшениця вже за $500! Куди йде ця пшениця? Здебільшого це країни третього світу. І там вже зараз важко і є загроза голодних бунтів".
Загалом, роль України у розвитку світового ринку продовольства полягає у прямому та опосередкованому впливі на рівень харчування приблизно 800 млн людей у світі, у той час як власне населення країни складає трохи більше 40 млн.
Аналітики Deutsche Bank вказують: "І Росія, і Україна є великими виробниками пшениці, на частку яких у сукупності припадає близько 30% світового експорту, тому це один із напрямів, де гостро відчувається прямий економічний вплив". Загалом, Причорноморський регіон забезпечує приблизно 12% проданих світових харчовий калорій.
У 2021, тобто до повномасштабної війни, питома вага продовольства і сільськогосподарської сировини в структурі експорту з України вперше в історії перевищила 50% від загального експортного потоку.
За період з 2016 року і до початку війни у 2022 році, в аграрному секторі було освоєно майже $10 млрд капітальних інвестицій, а зростання врожайності, наприклад, у вирощуванні соняшнику, зросло на 14%.
Україна може стати світовим лідером у сегменті «зеленої» аграрної моделі економіки, яка базується на органічних продуктах та сировині. На сьогодні структура аграрного експорту в Україні в основному сировинна, з формуванням асиметричних ринків збуту, коли українські поставки формують цінову динаміку як на сільськогосподарську сировину, так і задовольняють вузькосегментований попиту на певні види цієї сировини.
За останні кілька десятків років простежується чітка кореляція між цінами на основні експортні аграрні культури і котируваннями на нафту і нафтопродукти. Ці цінові перетоки сформувалися внаслідок активного застосування біоетанолу і біодизеля.
Простими словами — чим вища ціни на бензин, вироблений з нафти, тим більший попит на сировину для виробництва біопалива і, відповідно, на базові аграрні культури. Таким чином, чим більше зростання цін на нафту і природний газ – тим динамічніше зростають і ціни на аграрну сировину, формуючи так звану «агфляцію» або «аграрну інфляцію» у світі, про яку уперше західні аналітики заговорили у 2008 році.
В цьому контексті, Україна стає ключовим економічним суб‘єктом, який забезпечує і певні ланки глобального «зеленого переходу», формуючи можливості світової економіки у сегменті біопалива, зокрема таких країн як Китай та геополітичних союзів – таких як ЄС. Можна стверджувати, що роль Бразилії або України на ринку сировини для біопалива у найближчі роки буде нагадувати аналог впливу країн Перської затоки на ринки класичних викопних видів палива у 70-80 роки минулого століття.
Продовольство для Глобального Півдня
У глобальному розрізі 40-45% українського агроекспорту припадає на країни Азії, 30-35% — на ЄС, до 15% — на Африку і менше 10% — на СНД. Продукти переробки української аграрної сировини чекають в Азії і Африці. Серед значних покупців української аграрної сировини можна згадати: Алжир, Бангладеш, Індію, Китай, Єгипет, В‘єтнам, Ізраїль, Ефіопію, Індонезію, Ірак, Лівію, Саудівську Аравію, Туніс, Туреччину, Марокко, Південну Корею.
Слід зазначити, що використання біопалива у світі буде зростати, а отже, економічна суб‘єктність України буде посилюватись.
У США, наприклад, були прийняті "Енергетичний білль" (Energy Policy Act of 2005) і "Стандарт поновлюваних видів палива" (Renewable Fuels Standard), які передбачають виробництво етанолу із зернових і целюлози. Війна обмежила доступ до українського аграрного експорту найбільших імпортерів.
За даними Refinitiv Agriculture, ціни на пшеницю в Єгипті зросли на 23%, а на борошно – на 44%, що призведе до додаткової втрати 1 млрд доларів. Алжир – зростання цін на 40%. Суттєві проблеми спостерігаються у Сирії, Лівані, Тунісі, Лівії. Стратегічні резерви цих країн скоротились до одного місяця споживання.
Вказані факти свідчать про суттєве зростання суб‘єктності України як ключового гравця на світовому ринку продовольства. При чому, мова йде про посилення ролі України як на регіональному рівні (продовольча безпека окремих країн), так і на загальносвітовому (динаміка світових цін на аграрну сировину). Значний вплив України і на реалізацію глобальних світових стратегій – зокрема, «Зеленого курсу» у контексті виробництва біопалива та відповідної сировини.
Стамбульська зернова ініціатива
Саме тому, реалізація Стамбульської зернової ініціативи стала суттєвим фактором стабілізації світових цін на продовольство.
За даними Укрінформу, за час дії зернового коридору з українських портів було вивезено майже 33 млн тонн збіжжя – 17 млн тонн кукурудзи, 9 млн тонн зерна, 1,86 млн тонн соняшникового шроту, 1,65 млн тонн соняшникової олії, 1,27 млн тонн ячменю. А також соя, насіння ріпака, соняшника та інше збіжжя.
Серед топ-10 країн, куди йшло українське зерно та інша продукція, є Китай, Іспанія, Туреччина, Італія, Нідерланди, Єгипет, Бангладеш, Ізраїль, Туніс, Португалія.
Необхідно зазначити, що вказані країни є досить умовними споживачами українського зерна, адже деякі з них переробляють його, наприклад у борошно (лідер – Туреччина) і потім направляють продукти переробки в бідні країни Африки та Азії.
Без перебільшення можна сказати, що поставки продовольства є ключовими для соціальної безпеки.
В цьому напрямку діяла і унікальна українська програма, запущена з міжнародними партнерами під егідою ООН: Grain From Ukraine.
Це міжнародна гуманітарна продовольча програма, яка була ініційована президентом України Володимиром Зеленським і була запущена в 90-ті роковини початку Голодомору 1932–1933 років, тобто 26 листопада 2022 року.
Її мета - постачання збіжжя до найбільш бідних африканських країн і передбачає вирішення проблеми дефіциту продуктів харчування для 5 мільйонів людей. ля інших суден збіжжя купуватимуть за рахунок інших країн. Збіжжя в рамках цієї програми для бідних країн придбавали розвинуті країни та міжнародні організації, зокрема Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) заявило про готовність надати 20 мільйонів доларів.
Намагання РФ заблокувати чорноморський зерновий коридор – це по суті намагання знищити конкурента на світовому ринку продовольства у вигляді України. Крім того, це і спроба перехопити вдалу ініціативу України Grain From Ukraine і посилити вплив РФ на країни Глобального Півдня, передовсім в Африці.
“Світ має зрозуміти: або буде розблоковано чорноморський зерновий коридор, або Росія створить свій «зерновий пояс» впливу в Африці”
Саме північніше африканського екваторіального поясу, РФ формує свою зону впливу завдяки цілій низці військових переворотів: Судан, ЦАР, Малі, Буркіна-Фасо, Нігер.
Цей вплив формується як за допомогою «жорсткої сили» (ПВК Вагнер), так і за допомогою «м’якої сили» - поставки зерна. На нещодавньому саміті африканських країн – РФ у Санкт-Петербурзі, президент РФ Володимир Путін заявив, що "наші кампанії більше отримають, а значить, ми отримаємо більше податків. А якщо ми отримаємо більше податків, ми поділимося частиною нашого доходу з найбіднішими країнами і поставимо певні обсяги продовольства безкоштовно".
Таким чином, вибір, який стоїть перед Світом досить простий – або допомога Україні у поверненні на світовий ринок продовольства, що дозволить відновити ритмічні поставки зерна в країни Африки та Азії.
Або використання зерна Росією як зброї для відновлення свого впливу у Африці після втрати його з часів розвалу СРСР. І Росія буде робити це шляхом створення зернового «екваторіального поясу».
Тобто вибір світової геополітики у контексті Глобального Півдня: або український чорноморський «зерновий коридор», або російський африканський «зерновий пояс».
Джерело: "The Gaze"
Comments