Глобальна ядерна безпека – як запобігти катастрофам у цифрову еру

Глобальна ядерна безпека є нагальнішою, ніж будь-коли раніше, особливо в цифрову епоху, коли нові технології та геополітична напруженість додають ще більше ризиків. Про це пише Антон Кучухідзе, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Рішення України відмовитися від ядерної зброї у 1994 році, відповідно до Будапештського меморандуму, видається дедалі більш сумнівним з огляду на триваючу війну з Росією, що загострилася у 2014 році та повністю розгорілася у 2022-му.

Ця криза ставить під сумнів ефективність режиму нерозповсюдження ядерної зброї, підриває довіру до міжнародних гарантій безпеки та може змусити інші країни переглянути своє ставлення до ядерної зброї. Тим часом зростання сучасних технологій, включно зі штучним інтелектом, лише погіршує ситуацію, створюючи потенційну можливість стрімкої розробки портативної ядерної зброї.

Український урок: переосмислення ядерного роззброєння після вторгнення Росії у 2022 році

На сьогодні основою глобальних зусиль щодо запобігання поширенню ядерної зброї є Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (NPT), який був відкритий для підписання в 1968 році і набув чинності в 1970 році. Станом на квітень 2025 року він об’єднує 191 країну-учасницю, що робить його найбільш універсальним договором у цій сфері.

NPT передбачає три ключові мети:

1. запобігання поширенню ядерної зброї;

2. сприяння мирному використанню ядерної енергії;

3. просування ядерного роззброєння. 

   
   

Незважаючи на успіх NPT, існують неподолані виклики, що наражають на небезпеку всі без винятку країни світу, оскільки застосування ядерної зброї становить глобальну, а не локальну загрозу для людства загалом. Наприклад, такі країни, як Іран і Корейська Народно-Демократична Республіка й далі ставлять під загрозу режим нерозповсюдження через свої ядерні програми.

Експерти зазначають, що через обмежений прогрес у ядерному роззброєнні, де п’ять ядерних держав (США, Росія, Китай, Велика Британія, Франція) досі мають 13 400 боєголовок у своїх комбінованих арсеналах, сенсу говорити про успішність програм ядерного роззброєння немає.

Нові технології, такі як штучний інтелект, кібертехнології та Інтернет речей, вводять нові ризики для ядерної безпеки. Дослідження показують, що ядерні об’єкти стають все більш залежними від цифрових систем, що робить їх вразливими до кібератак. Наприклад, експерти МАГАТЕ зазначають, що використання інноваційних цифрових технологій у нових реакторах, таких як малі модульні реактори (SMR), створює нові виклики для ядерної безпеки, оскільки все більше країн отримають доступ до продукування власної ядерної зброї.

Уроки з українського кейсу про ядерне роззброєння

Україна відмовилася від третього за розміром ядерного арсеналу у світі в 1994 році, отримавши від США, Великої Британії та Росії через Будапештський меморандум замість гарантій безпеки якісь незрозумілі та необов’язкові обіцянки «провести консультації, якщо щось станеться». Як наслідок, починаючи з 2014 року, коли Росія анексувала Крим і розпочала війну проти України, що триває досі, консультації так і не розпочались, оскільки одна з країн-«гарантів» і стала ініціатором війни проти України, тому що була точно впевнена, що у нашої держави нема можливості відповісти на збройну агресію застосуванням ядерної зброї по території країни-агресора. 

Це ставить кілька ключових питань перед всіма країнами, які мають «гарантії» та не мають власної ядерної зброї.

• Невиконання гарантій. Будапештський меморандум, який передбачав повагу до суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України, не забезпечив адекватного захисту. Це підриває довіру до міжнародних угод про безпеку, як зазначається у дослідженнях. 

  
  

• Стимул для розробки та виробництва ядерної зброї. Інші країни, які мають або можуть мати ядерну зброю, вже розглядають цей кейс як причину для збереження своїх ядерних арсеналів або навіть їхнього розширення. Наприклад, Японія або Південна Корея, переосмислили свою позицію щодо ядерної зброї, побачивши, що відмова від неї не гарантує безпеки, особливо перед загрозою від КНДР чи Китаю. 

  
  

• Вплив на NPT. Кейс України може ослабити режим нерозповсюдження, оскільки він демонструє, що «гарантії» безпеки є не просто недостатніми, а примарними. Це спонукає країни, які відчувають загрозу, до розвитку власних ядерних програм, що суперечить цілям NPT.

  
  

Як посилити режим нерозповсюдження ядерної зброї?

Для того щоб запобігти подібним ситуаціям, як у випадку з Україною, і забезпечити стабільність режиму нерозповсюдження, потрібні наступні кроки: 

• зміцнення гарантій безпеки, зокрема через обов’язкове використання сил НАТО або інших військових альянсів щодо захисту таких країн, наприклад, через розширення членства або двосторонні угоди; 

• створення механізмів автоматичної відповіді на агресію проти неядерних держав, можливо, через санкції чи миротворчі операції ООН; 

• збільшення ролі ООН у забезпеченні безпеки через більш ефективні дипломатичні інструменти.

  
  

Окрім цього, можна застосовувати й не військові, а економічні стимули. Наприклад, країни, які відмовляються від ядерної зброї, повинні отримувати економічні переваги, такі як спрощений доступ до технологій мирного використання ядерної енергії або фінансова допомога для розвитку. 

Виклики цифрової ери для ядерної безпеки

Цифрова ера вводить нові ризики для ядерної безпеки, які потрібно враховувати. 

• Кіберзагрози. Оскільки ядерні об’єкти стають все більш залежними від цифрових систем, що робить їх вразливими до кібератак. 

• Використання Інтернету речей. Нагадаю, що Інтернет речей – це комплексна система, яка містить різноманітні технології та компоненти для забезпечення обміну даними між пристроями. Це створює додаткові точки входу на ядерних об’єктах для хакерів.

• Штучний інтелект (ШІ). ШІ може бути використаний як для створення більш витончених кібератак на ядерні об’єкти, так і для розробки нових видів ядерної зброї.

• Дезінформація та ІПСО. У цифрову еру дезінформація та ІПСО будуть використані для дестабілізації ядерної безпеки, наприклад, через фейкові повідомлення про ядерні аварії, що може викликати паніку серед населення та управлінський хаос у системі держуправління.

  
  

Для протидії цим загрозам потрібні нові міжнародні стандарти безпеки для ядерних установ, які б забезпечували захист цифрових систем, проведення постійного моніторингу кіберзагроз і швидку реакцію на атаки (це вимагає співпраці між країнами), а також регулярний обмін інформацією про кіберзагрози через МАГАТЕ та інші платформи.

Технологічні загрози посилюють кризу ядерної безпеки

Кейс України є важливим уроком для глобальної ядерної безпеки. Він показує, що відмова від ядерної зброї без надійних гарантій безпеки є вкрай безрозсудливим та ризикованим кроком. У цифрову еру ці виклики загострюються через нові технологічні загрози. Для запобігання катастрофам і зміцнення глобальної ядерної безпеки потрібне використання комплексного підходу, який враховує як геополітичні, так і технологічні виклики та може забезпечити стійкість глобальної ядерної безпеки.