top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Фінляндія на Сході межує з кладовищем, - Дмитро Левусь



Російсько-фінський кордон - західна межа поглинання та перетравлення Росією фіно-угорського світу. Про це пише Дмитро Левусь, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. З текстом статті можна ознайомитися нижче.


Російсько-фінський кордон, є одним із тих місць, де найбільш наочно помітно, що Росія не є цивілізованою країною. Наявність у неї ядерної зброї, численного прошарку багатіїв, дипломатів з вільним знанням іноземних мов, культури у вигляді музеїв, напханих скарбами з усього світу та зграй балерин у пачках, як ознака належності до «першого світу», розбивається вщент об скелю убогих пейзажів із занедбаними селами російської Карелії.


Факт є настільки очевидним, що з ним не сперечається найвпертіший патріот Росії. Бо Фінляндія - це Європа, там комфортно і зручно. І порівняння у цьому плані не на користь Росії було завжди. Зате Росія - це про велич і страх. Але ця історія ще і про те, що цей кордон - західна межа поглинання та перетравлення Росією фіно-угорського світу. І занедбаність Карелії та приладозької частини Ленінградської області наочно це демонструє.


«Русский мир» тут зайда. Він чужий, він не може тут порядкувати. Але тих, хто тут був своїм, більше немає. Хто пережив лихоліття, витіснений на захід. З особливою очевидністю це помітно на північ від Ладозького озера, у Виборзі та в інших місцях, які стали російськими у 1940-1945 роках. Певним чином можна провести паралель зі Східною Прусією. Перебування там десятиліттями чужих людей серед не ними створеного середовища, призводить до руйнування та занедбаності середовища навколо.


Формування кордону


Якщо не знати про те, що «русский мир» перетворює на непотріб все, до чого тільки здатні дотягнутися його пазурі, то можна було б побудувати теорію про те, що убоге жевріння територій, відібраних від Фінляндії - помста Росії за той час, коли вони були поза її лоном, до якого їх насильницьки й повернули спочатку у 1940, а потім у 1944.


Або теорію, що так, через занехаяння територій, Москва зриває злість за непоступливість Фінляндії, яка не забажала визнати владу Росії та життєрадісно влитися у підконтрольну Кремлю «родину братських народів». Дійсно, Фінляндія належить до тих країн, яким у 1917, після повалення царату вдалося добитися незалежності від Росії, що тепер керувалася комуністами.


Цьому сприяло те, що за часів імперії Фінляндія дійсно була автономією аж до карбування власної валюти. Намагання Петербурга згорнути автономію, навпаки, додали фінам досвіду боротьби та позбавили ілюзій щодо Росії.


Ще в СРСР був міф про те, що «незалежність Фінляндії дав Ленін». Тому, мовляв, фіни завинили совєтським людям. У реальності ж незалежність фінам довелося завойовувати у кривавому двобої спочатку зі своїми «червоними», які підпорядковувалися наказам російських більшовиків. Потім, безпосередньо з червоною Росією.


Кордон був встановлений з самого початку по адміністративному кордону Великого князівства Фінляндського. Але під час війни з більшовиками цілком очікувано виявилося, що споріднені з фінами карели воліли б жити у національній державі. Як наслідок, Фінляндія навіть офіційно визнала Північно-Карельську державу та допомагала їй, але більшовики перемогли.


Аналогічним чином, прямо у безпосередній близькості до міста «колиски трьох революцій», як більшовики називали колишній Петербург, тоді вже Петроград, на Карельському перешийку виникла Республіка Північна Інгрія, населена фінами-інгерманландцями. Вона затято оборонялася, завдяки чому протрималася до кінця 1920 року.


Більшовики ж усі кордони з колишніми володіннями Російської імперії сприймали як тимчасову прикрість і планували повернення тих країн, що, як вони вважали, несправедливо втекли після 1917. Народний комісар закордонних справ часів Сталіна Молотов, перед смертю обурювався саме спогадам про невдачі «повернень».


У росіян є ще міф про «справедливість територіальних претензій» СРСР до Фінляндії, відмова від яких і стала приводом для Зимової війни 1939-1940. Мовляв, росіяни просто хотіли відсунути кордон від «колиски трьох революцій», (на той момент вже Ленінграда). І навіть на обмін землі у Карелії пропонували! Але сам хід подій показує - Фінляндія була потрібна більшовикам вся.


Це доводить створення Сталіним фейкової «Фінляндської демократичної Республіки» у перший день агресії у захопленому місті Терійокі (тепер Зеленогорськ). З якою швиденько уклали «угоду про обмін територіями». Фейкова «ФДР» віддала ті землі впритул до Ленінграда, що так муляли Сталіну. І пообіцяла «ратифікувати угоду» як тільки ФДР запанує у Гельсінкі.


Але оскільки перемогти у Зимовій війні за власним сценарієм у Кремля не склалося, парадного маршу до Гельсінкі не вийшло, то про цю «угоду» більшовики тихцем позабули. І уклали цілком вже легітимну угоду зі справжньою Фінляндією. СРСР отримав 40 тисяч квадратних кілометрів фінських територій на Карельському перешийку, у Західній Карелії та Лапландії, низку островів у Балтійському морі та ділянки півостровів Рибачий та Середній на Півночі у Баренцевому морі.


До цього загроза Ленінграду від близькості кордону була уявною. Тепер участь Фінляндії у Другій світовій війні на стороні противника СРСР - Німеччини стала невідворотною. У Війні-Продовженні Фіни повернули на три роки свої землі, захопили значну частину російської Карелії, яку Москва якраз після Зимової війни підняла у статусі до союзної республіки. Але Німеччина зазнала поразки і Фінляндія разом з нею, хоча знову зуміла відстояти незалежність та уникнути російської окупації. Але не уникнути іще територіальних втрат - на Півночі нею стала область Петсамо або Печенга у понад 10 тисяч квадратних кілометрів.


Демон фінляндизації


Отже, нинішній російсько-фінляндський кордон остаточно склався внаслідок завоювань СРСР у Другій світовій війні. При цьому Фінляндія залишилася капіталістичною країною, частиною Заходу. Але ці 1272 км кордону з Західним світом, насправді, не сприймалися у Москві як небезпечні та проблемні увесь час після закінчення Другої світової війни аж до самого скону СРСР. Ба більше, саме цей кордон сприймався росіянами нейтрально-позитивно і вже у часи РФ, аж до самого останнього моменту.


Позаблокова країна скоріше була вікном у світ як для Кремля, так і для пересічного росіянина із тих, що цікавляться більшим ніж картинка у телевізорі. Причина цього у «Фінляндизації», тобто у певному обмеженні суверенітету Фінляндії поруч з великим СРСР. Фінляндія з лояльною до Москви елітою стала можливістю обходу санкцій та придбання техніки.


Для Фінляндії СРСР та РФ теж був великим вигідним ринком. Це була єдина країна західного світу, армія якої мала на озброєнні радянську зброю. Зникнення СРСР для Фінляндії позначився економічними проблемами. Згодом ситуація стабілізувалася. Фінляндія стала своєю для російських багатіїв та, згодом, середнього класу. Можливістю відчути комфорт, західний стиль життя.


І ситуація остаточно змінилася тільки після початку повномасштабної російської агресії проти України. Успішний опір України продемонстрував, що Росія не настільки сильна, щоб гарантовано перемогти країну, що захищається. Водночас, стало зрозуміло, що Росія живе ресентиментом та хворіє на реваншизм. Отже, вторгнення до країни, яка не має безпекового даху не є фантастикою. 2023 Фінляндія дуже швидко вступила в НАТО.


Карельський цвинтар


З територій, які Москва захопила внаслідок Зимової війни та Війни-продовження, Фінляндія евакуювала близько півмільйона своїх громадян. СРСР заселив знелюднені землі вихідцями з різних регіонів. У той самий час розігрувалася велика трагедія фіно-угрів, які завжди жили біля Ладоги та у Карелії. Наочна ілюстрація, що чекало б фінів у разі втрати незалежності.


Лютерани фіни-інгерманландці Ленінградської області зазнали кілька хвиль депортацій ще у 1930-ті роки. Остаточно їх було вивезено у 1941 як споріднених з Фінляндією, яка стала союзником Німеччини. Добили виселенням у 1948 році.


За розпорошенням по території СРСР прийшла асиміляція. Карело-Фінську РСР Москва скасувала у 1956, знизивши її статус до автономної у РРФСР. Карелам вбили традиційний образ життя, знищили їх «безперспективні» села та хутори, загнали їх до селищ, де вони опинилися у меншості. Карел втратив свою ідентичність і більше не споріднений з ландшафтом як були споріднені його предки, завдяки чому їх життя було успішним.


Наразі карелів у Карелії нараховується 5,5%, тобто до 30 тисяч на півмільйона. Карельською мовою володіє не більше як 20-25 тисяч людей в усій Росії (певна кількість карелів компактно живуть ще у Тверській області). Це єдина мова титульного народу автономії РФ, яка не має статусу державної у регіоні. Мова не передається молодшим поколінням, вона під загрозою зникнення…


Джерело: "The Gaze"


37 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page