Експерти «Об’єднаної України» презентували доповідь «Ключові пункти мирних переговорів: позиція сторін»

28 жовтня 2026 року в Укрінформі відбувся круглий стіл «Ключові пункти мирних переговорів: позиція сторін», на якому експерти Аналітичного центру «Об’єднана Україна» представили відповідну аналітичну доповідь. Автори розглянули п’ять блоків можливої мирної угоди: територіальний, безпековий, внутрішньополітичний, зовнішньополітичний та економічний. Для кожного з них вони зіставили позиції України, Росії, США та ЄС, оцінили можливі компроміси й форми фіксації домовленостей та визначили пріоритети й червоні лінії України.

Узгодженого тексту угоди не існує

Експерти відзначили, що сьогодні на столі лежать документи різного статусу: резолюції ООН, офіційні меморандуми та спільні заяви, оприлюднені медіа проєкти («28 пунктів», «20 пунктів»), а також журналістські реконструкції закритих «пакетів» посередників. Автори згрупували джерела за доказовою вагою і наголосили, що не можна механічно зводити всі публікації в «мирні плани».

Єдиний документ, який відтворюється без змін, — це російська програма-максимум. Меморандум РФ від 2 червня 2025 року повторює стамбульські вимоги 2022 року і доповнює їх територіальним ультиматумом, вимогою виборів і припинення зовнішньої допомоги Україні. Позиція США натомість змінюється: за півтора року вона пройшла шлях від de jure визнання Криму та ліміту армії в 600 тис. до двох альтернатив щодо території та 800 тис. військових у мирний час. Звідси один із головних висновків: межі можливої угоди залежать від того, наскільки Україна та Європа здатні утримувати позицію американського посередника в прийнятному коридорі.

Ключові висновки за блоками

Територія. Єдиною допустимою моделлю експерти вважають припинення вогню по погодженій лінії без визнання анексії. Визнання окупації (як де-юре, так і «де-факто російською територією») та односторонній відступ ЗСУ з Донеччини є абсолютною червоною лінією. Приклади Кореї, Кіпру та американської політики невизнання окупації країн Балтії показують, що лінія тимчасового розмежування може існувати роками без зміни юридичного титулу на територію. Для цього потрібні запобіжники: письмове застереження про невизнання, верифікована карта з координатами й датою, мандат міжнародної місії з наземним доступом. «Вільна економічна зона» на Донбасі без цих умов стає, за оцінкою авторів, «економічною оболонкою повзучої анексії». Обговорювати можна лише її версію з взаємним відведенням сил і без будь-яких російських збройних структур, зокрема Росгвардії.

Сили оборони та гарантії безпеки. У 2022 році Росія вимагала обмежити ЗСУ 85 тис. осіб, дальність ракет — 40 км, а кількість танків, артилерії та РСЗВ скоротити в рази. Відтоді воєнні реалії змінилися: українські ударні дрони та безекіпажні катери вплинули на російську нафтопереробку і витіснили Чорноморський флот із Криму. Тому повернення до «стамбульських» параметрів нереалістичне. Будь-які параметри армії, вважають експерти, можуть стосуватися лише мирного часу, визначатися самою Україною і набувати чинності одночасно з ратифікованими гарантіями безпеки. Ліміти на озброєння, ракетну програму, оборонну промисловість і військово-технічну співпрацю неприйнятні. Оскільки зобов’язання США залежать від внутрішньополітичної кон’юнктури, архітектуру гарантій пропонують будувати навколо європейського ядра: Коаліції охочих, двосторонніх угод та оборонної інтеграції з ЄС.

Мова, релігія, вибори. Внутрішня політика не може бути предметом переговорів з агресором. Венеційська комісія, Єврокомісія, ПАРЄ та Держдеп США не підтримали російських наративів про «утиски» і визнали право України захищати свій культурний і безпековий простір. Компроміс можливий лише на основі повної взаємності щодо прав українців у РФ або в рамках зобов’язань перед ЄС і Радою Європи. Вибори автори розглядають як наслідок миру, а не його умову. Дорожня карта така: верифіковане припинення вогню → скасування воєнного стану → закон про особливості післявоєнних виборів → щонайменше шість місяців підготовки → вибори під міжнародним спостереженням.

Зовнішня політика, НАТО та ЄС. Автори розмежовують позаблоковість (зворотне національне рішення, як у 2010 році) і постійний нейтралітет (міжнародно-правовий режим з обмеженням військової співпраці). Позаблоковість може бути запасним варіантом лише за умови, що зберігаються двосторонні гарантії, присутність партнерських сил і оборонна інтеграція з ЄС. Російська вимога заборонити західні сили стабілізації фактично дає агресору право вето на безпеку жертви агресії. Найнебезпечнішим сценарієм названо пакет «зміни до Конституції + рішення НАТО + резолюція Радбезу ООН»: він зробив би відмову від курсу незворотною і дав би РФ вето на її перегляд. Щодо ЄС експерти зазначають, що після відкриття чотирьох із шести переговорних кластерів найімовірнішим горизонтом повного членства є 2030–2032 роки, а поетапна секторальна інтеграція може відбутися раніше.

Економіка. Економічний блок — головний невійськовий важіль України, і саме тут найвищий ризик розміну. Близько 300 млрд дол. суверенних активів Банку Росії, з них близько 210 млрд євро в ЄС, мають залишатися іммобілізованими до виплати репарацій. Червоними лініями названо повернення активів без компенсації та будь-яку «взаємну відмову від претензій». Для ЗАЕС запропоновано модель міжнародного трастового управління: власність і регулювання залишаються українськими, оператором стає консорціум «Енергоатому» з американською компанією, МАГАТЕ забезпечує постійну присутність. Санкції пропонують знімати лише поетапно, з механізмом автоматичного відновлення, який не можна заблокувати вето РФ. Окремо автори розібрали «дизельний» прецедент 9 жовтня 2026 року, коли США в односторонньому порядку дозволили продаж російського дизельного палива. Він показав, що санкційний важіль може слабшати з міркувань внутрішньої політики партнерів ще до укладення будь-якої угоди.

Наскрізний принцип і найімовірніший сценарій

Наскрізним принципом для всієї угоди автори вважають формулу «нічого не узгоджено, доки не узгоджено все». Жоден розділ не повинен набувати чинності окремо, а активи й санкції не можна розмінювати на поступки в територіальних чи безпекових питаннях. Конституція вимагає всеукраїнського референдуму лише для зміни території, і це питання не слід поєднувати в одному бюлетені з рештою угоди, щоб невигідні поступки не легітимізувалися голосуванням «за мир загалом».

Найімовірнішим сценарієм на горизонті 2027 року експерти вважають не всеосяжний мирний договір, а обмежене припинення вогню по лінії зіткнення з верифікацією, тоді як політичні питання залишаться відкритими. Саме для такого сценарію заздалегідь мають бути готові запобіжники: часткове перемир’я не повинно стати приводом для часткового зняття санкцій чи часткового визнання окупації.

Рекомендації

Доповідь містить зведену матрицю позиції України (пріоритет, допустимий компроміс, червона лінія та форма фіксації за кожним питанням) і рекомендації чотирьом адресатам:

•        переговорній команді та Президенту — закріпити принцип «нічого не узгоджено, доки не узгоджено все», вилучати з проєктів формули «де-факто визнання», запропонувати власну публічну дорожню карту виборів і погодити з ЄС спільну позицію щодо активів і санкцій;

•        Верховній Раді — визначити законом порядок ратифікації мирної угоди з окремим розглядом кожного додатка, ухвалити закон про особливості післявоєнних виборів, закріпити правовий режим ЗАЕС і стратегічних об’єктів;

•        міжнародним партнерам — ЄС взяти на себе роль головного гаранта й ухвалити репараційний кредит, США оформити участь інструментами, які не залежать від зміни адміністрації, Коаліції охочих зафіксувати мандат і статус контингентів до підписання угоди;

•        суспільству та медіа — розрізняти статус документів, не подавати «пакети» посередників як узгоджені домовленості й не допускати нормалізації «реалістичних компромісів», які є російськими вимогами в новій упаковці.

Повний текст доповіді доступний за посиланням