Чи має шанс Україна вступити цьогоріч до Євросоюзу?

Наша країна прагне приєднатися до ЄС до 2027 року. Проте ця ініціатива зустрічає опір з боку ключових країн Євросоюзу, зокрема Німеччини й Франції, які запропонували Україні статус “асоційованого члена” — без значної частини прав, як-от права голосу в Євроспілці. Окрім того, Київ не матиме доступу до коштів загального європейського бюджету. Свою думку щодо ситуації висловили експерти аналітичного центру “Об’єднана Україна”, повідомляє expres.online.

— Так зване символічне членство в ЄС не є для нас прийнятним сценарієм, — певен Богдан Попов, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”. — Якщо країні пропонують інтеграцію без права голосу, без повноцінного впливу на ухвалення рішень і зі збереженням статусу периферії, то це не компроміс, а форма інституційного приниження. Для Брюсселю це, звісно, зручно, а для України — пастка. За такими ініціативами стоїть не турбота про Україну, а радше бажання знизити політичну ціну українського питання для самого Євросоюзу. 

— А що, власне, передбачає “символічне членство” в ЄС? 

— Тут є як плюси, так і мінуси, — вважає Ігор Петренко, доктор політичних наук, професор КНУ імені Тараса Шевченка. — Серед плюсів — це фізична присутність українських представників на засіданнях Ради ЄС і самітах лідерів. А це доступ до інформації, неформальних зустрічей. Таке “лайт-членство” не потребуватиме дотримання усіх процедур для ухвалення певних рішень, які існують для членів ЄС. До плюсів я б відніс і положення про взаємну оборону ЄС. Мова йде про статтю 42.7 Лісабонського договору. Для країни, якій вже зрозуміло сказали, й не раз, що НАТО їй найближчими роками не світить, такий інструмент — не дрібниця. Спільна оборона передбачатиме й певні фонди, до яких буде долучена Україна. 

Щодо мінусів, то не варто виключати, що таке “асоційоване членство” може перетворитися на постійне. Тобто це стане максимумом і ми не отримаємо повноцінного членства в ЄС. Наприклад, Туреччина перебуває у статусі асоційованого члена ЄС з 1963-го, тобто 63 роки. Та й українці, виснажені війною, можуть сприйняти такий “лайт-формат” як невиправдане очікування. Відповідно це буде політичним ударом не лише по владі, а й по самій ідеї євроінтеграції.   

● Б. Попов: 

— Україна не має погоджуватися на красиві, але порожні проміжні формули, а повинна вибивати для себе максимально конкретні економічні рішення. Передусім це повний доступ до ринків ЄС — без обмежень, квот, дискримінаційних перехідних режимів. Саме це — ключове. Бо реальна інтеграція починається не з символічних статусів, а з вільного руху товарів, капіталу, з виробничої кооперації та довгострокових інвестицій. Все інше — це політичні декорації. 

Та й розраховувати, що, ставши асоційованим членом ЄС, Україна отримає реальні гарантії взаємної оборони, я б не став. Нині колективна безпека працює лише там, де є політична воля держав реально воювати за союзника, а не просто декларувати підтримку на папері. Історія неодноразово доводила: будь-які формули солідарності, якщо за ними не стоїть готовність нести прямі військові ризики, дуже швидко знецінюються.

— Чи реально, що ті ж Франція і Німеччина змінять свою позицію, і Україна невдовзі стане повноправним членом ЄС, а не символічним? 

● Б. Попов: 

— Як на мене, повноцінне членство в ЄС у найближчій перспективі Україні не світить. Принаймі доти, доки триває війна. І це прямо говорять, скажімо, в Берліні. Нам ніхто не запропонує “польського сценарію” швидкого входження до Євросоюзу. І проблема навіть не в Україні. ЄС сьогодні набагато слабший, більш фрагментований і значно менш готовий до важливих геополітичних рішень, ніж це було під час розширення на початку 2000-х років. Та найбільший парадокс у тому, що де-факто Україна вже досягла високого рівня так званої сумісності і з ЄС, і з НАТО. І формальна інтеграція блокується не через технічні критерії, а через егоїзм і страхи європейських еліт, які бояться, що війна може перекинутися і на їхні території. 

— Що далі? 

● І. Петренко: 

— Половинчасті статуси у воєнний час не працюють. Тому Україна, ймовірно, вестиме гру на два фронти. А саме — не відштовхуватиме вигідні елементи асоційованого членства, та водночас не дозволить закріпити цей статус як кінцевий. Головне завдання нині — домогтися від ЄС юридично зафіксувати зобов’язання щодо повноцінного членства, з конкретними етапами і дедлайнами.