Дмитро Левусь: «глобальний південь» не став єдиним фронтом, а демонстраційні кроки Путіна змушують партнерів переглядати межі допомоги

Питання про те, наскільки послідовну позицію щодо війни в Україні займають країни глобального півдня, наскільки далеко може зайти Японія у відповідь на демонстративний візит Володимира Путіна на Курильські острови, і чи вплинуть вибори 2027 року в низці європейських держав на обсяги підтримки Києва — прокоментував експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», політолог-міжнародник Дмитро Левусь в ефірі Телеканал Рада.

«Глобальний південь» — конструкція без єдності

За словами експерта, з часу, коли Україна активно намагалася доносити свою позицію до країн глобального півдня (влітку 2023 року), ситуація суттєво не змінилася на краще. Левусь наголошує, що сам концепт «глобального півдня» виявився достатньо умовним: серед цих держав є ті, що дійсно здатні впливати на світові процеси і з якими має сенс вибудовувати відносини, — але навіть вони не продемонстрували спроможності до консолідованої та стійкої позиції на захист міжнародного права.

Окремо політолог виділяє Бразилію, яка завдяки своїй вазі й особливим відносинам з Росією та Китаєм претендує на роль посередника — про це публічно заявляв і радник президента Бразилії Селсу Аморім, до якого, за його словами, звертаються західні посадовці з проханням допомогти налагодити діалог з Москвою. Утім, на переконання Левуся, навіть Бразилія навряд чи здатна стати «геймченджером», який змусить Росію вести переговори по суті, а не імітувати готовність до них.

Візит Путіна на Курили: демонстрація сили і виклик для Японії

Перший за роки правління візит Путіна на Курильські острови (востаннє з російських президентів там був Медведєв у 2010 році) викликав протест Токіо, який вважає частину островів незаконно окупованими японськими територіями. Левусь пояснює цей крок логікою, яку Кремль уже застосовував щодо Балтії та Польщі: Путіну потрібні демонстраційні перемоги, що засвідчують здатність Росії розширювати агресію та не боятися ескалації — як сигнал і зовнішнім опонентам, і аудиторії всередині країни.

На тлі цього, за словами експерта, японсько-російські відносини й так перебувають під тиском — зокрема через нещодавній шпигунський скандал, коли з'ясувалося, що японські компоненти опинялися в російських ракетах, попри потужний контррозвідувальний режим Японії. Дотепер Токіо підтримувала Україну переважно нелетальною допомогою, і, на думку Левуся, логічною відповіддю на демонстративну поїздку Путіна стало б розширення цієї підтримки — включно з постачанням саме зброї, а не лише матеріально-технічних ресурсів. Політолог нагадує, що Японія є одним з небагатьох у світі виробників ракет для Patriot, тож навіть символічний крок у цьому напрямку мав би вагоме значення.

Польща і ракети для Patriot: питання відкрите, але не системне

Коментуючи очікуване рішення Варшави щодо передачі Україні додаткових ракет-перехоплювачів для Patriot, Левусь застерігає від завищених очікувань щодо системності такої допомоги — в умовах, коли й саме виробництво цих ракет ще не набуло системного й зростаючого характеру. Водночас він звертає увагу на важливий політичний сигнал: у Польщі, яка опинилася під реальною загрозою російських ракетних ударів, ідея захищатися від Росії на території України отримує дедалі більше підтримки в суспільстві й політикумі.

Показово, що пропозицію про участь у захисті неба над заходом України, яку Київ озвучував ще у 2023 році, тепер публічно підтримав очільник МЗС Польщі Радослав Сікорський — і хоча практична реалізація цієї ідеї залишається віддаленою перспективою, сам факт дискусії, на думку Левуся, підсилює аргументи на користь передачі ракет для Patriot.

Вибори 2027 року в Європі: ризики є, але не варто драматизувати

Стосовно виборчого циклу 2027 року в низці європейських держав — Італії, Польщі, Франції, Фінляндії та інших країнах, що надають суттєву допомогу Україні, — Левусь визнає зростання популярності праворадикальних і правих сил, які ставлять під сумнів доцільність підтримки Києва. Однак цю тенденцію він вважає не новою: подібні процеси вже фіксувалися, зокрема, за результатами місцевих виборів у Німеччині.

Політолог не очікує повсюдного «правого ренесансу» чи кардинального перегляду політики щодо України навіть у разі електоральних успіхів таких сил. Він нагадує, що позиція європейських інституцій може ускладнити надання допомоги, але праві партії, приходячи до влади, часто вимушені коригувати попередню риторику під тиском реальних обставин.

Показовим прикладом Дмитро Левусь називає уряд Джорджі Мелоні в Італії: попри передвиборчий скепсис щодо підтримки України, на практиці італійський уряд не керувався цією логікою після перемоги на виборах. Приходу до влади відверто проросійських сил експерт наразі також не прогнозує.

https://youtu.be/YpiT1xNlciE?si=Oqd7HcGr7zediXA4