Кібервійна без кордонів: як тактика Ірану проти Ізраїлю відображає глобальну загрозу відкритим суспільствам

Ілона Дроздова

Коли ракети замовкають, кіберфронт лишається активним. Це найочевидніший урок із нещодавнього конфлікту Ізраїлю з Іраном — операції «Висхідний Лев» — і він глибоко відлунює в Україні, де гібридні загрози вже давно розмивають межі між військовими діями й психологічною війною.

Кіберфронт Ірану в межах операції «Висхідний Лев»

13 червня Ізраїль завдав превентивного удару по ядерних та військових об'єктах Ірану, розпочавши операцію «Висхідний Лев» — масштабну кампанію, спрямовану на враження ключових компонентів іранської загрози.

Попри те, що увага міжнародної спільноти була зосереджена на авіаударах та ракетних обмінах, у кіберпросторі розгорнулася ще одна війна. Тегеран відповів не лише дронами та балістичними ракетами, а й скоординованою хвилею кібератак. Протягом перших 48 годин їхня кількість зросла більш ніж на 700%, за даними компанії Radware, і були спрямовані на логістичні, медичні та наукові установи. Кожна атака супроводжувалась кампаніями дезінформації, покликаними дестабілізувати щоденне життя та підірвати довіру суспільства.

Серед десятків проіранських і пропалестинських хактивістських груп найбільш помітною була «Handala», яка заявила про викрадення 425 ГБ даних з компанії Mor Logistics і 4 ТБ з Інституту науки Вейцмана, а також про злам Saban Systems, яку пов’язують із внутрішньою безпекою Ізраїлю.

Хоча ці заяви не підтверджені, їхній намір був очевидний: атакувати віртуальне серце ізраїльського громадянського суспільства — не через руйнування критичної інфраструктури, а через посів паніки та розхитування громадської довіри. Один із прикладів — фейкове попередження про витік газу в Хайфі, яке масово поширювалося у месенджерах і викликало паніку серед населення та навантаження на служби порятунку.

Кібердестабілізація важливіша за кіберзнищення

Сучасна кіберстратегія Ірану базується на швидких, символічних операціях, які потребують небагато ресурсів, але мають значний психологічний ефект. Замість того, щоб паралізувати інфраструктуру, такі атаки спрямовані на захоплення інформаційного порядку денного, демонстрацію сили та підрив морального духу — особливо в моменти, коли військові або дипломатичні можливості обмежені.

Цивільна інфраструктура — ідеальна мішень: видима, емоційно вразлива й часто менш захищена, ніж військові об’єкти. Лікарні, університети та фінтех-платформи значно легше атакувати, ніж системи ППО чи командні пункти. І тому вони стають ключовими об'єктами кібервійни, яка має на меті не знищення, а контроль за сприйняттям. Наслідком є не просто збої, а домінування в наративному просторі — театр сприйняття, де кіберпростір стає найефективнішим і водночас найбільш заперечуваним полем бою.

Від Тегерана до Кремля: авторитарна кібердоктрина

Тактика Ірану перегукується з довшою та ширшою кампанією Росії, де гібридна війна поєднує фізичні удари з психологічними операціями та масштабною дезінформацією.

З 2014 року Україна пережила серії скоординованих атак на енергосистему, державні структури та громадську свідомість. Прокремлівські Telegram-канали видають себе за локальні новинні ресурси, поширюють фальшиві скріншоти, змінюють контексти, змішують правду й брехню, перетворюючи інформацію на зброю.

Ці дії не лише дезорієнтують — вони розмивають моральне розуміння. У квітні 2025 року, коли внаслідок ракетного удару в Кривому Розі загинули діти, Міністерство оборони РФ заявило, що це був удар по військовій цілі. Мета — не просто відвернути увагу, а посіяти сумніви.

Як і Тегеран, Москва активно використовує проксі-гравців. Канали на кшталт «Правдивий Миколаїв» поєднують правдиві локальні новини з кремлівською пропагандою, створюючи медійне середовище, в якому знайоме маскує брехню. В обох режимах дезінформація — не просто інструмент, а доктрина управління.

Підрив стійкості: стратегічні прогалини Заходу

Ці методи стають ще небезпечнішими на тлі ослаблення інформаційної стійкості демократичних країн. Закриття офісу R/FIMI у Держдепартаменті США, скорочення підтримки Voice of America та Radio Free Europe/Radio Liberty — усе це зробило вразливішими цілі регіони, зокрема Україну.

Українські медіа, як-от Detector Media чи Slidstvo.Info, багато років покладалися на міжнародну підтримку. Для деяких американські гранти становили більшу частину бюджету. І хоча фінансування надходило не лише з США, його припинення болісно відчутне, і вороги швидко заповнюють інформаційний вакуум.

Водночас Іран під час операції «Висхідний Лев» застосував повне блокування інтернету — формально для захисту від ізраїльських кібератак. Це дзеркальне відображення практик Росії на тимчасово окупованих територіях України. І там, і там реальна мета — не безпека, а контроль: ізоляція, придушення незгоди та зміцнення авторитарної влади.

Спільна загроза — спільна стійкість

Попри тиск, Ізраїль та Україна демонструють приклади цифрової стійкості. В Ізраїлі Національне кіберуправління, згідно з Національною кіберстратегією 2025–2028 років, запустило публічні кампанії для підвищення цифрової грамотності та протидії фейкам. Їх доповнюють технологічні компанії, по типу Cyabra та AI Light, а також партнерства з медіа, освітніми установами та місцевою владою — перетворюючи обізнаність громадян на стратегічний актив.

В Україні формується ще ширша цифрова коаліція: від Міністерства цифрової трансформації до низових ініціатив на кшталт StopFake і децентралізованих спільнот OSINT-аналітиків. Разом вони створили стійку інфраструктуру правди — не лише завдяки державній ініціативі, а й через рішучість громадянського суспільства.

Війна без кордонів — оборона, заснована на правді

В обох країнах кіберпростір — це не просто поле бою, а випробування на суспільну стійкість. Лінія фронту проходить не тільки крізь фаєрволи, а й через довіру, освіту, згуртованість та пильність громадян.

Від Києва до Єрусалиму боротьба за суверенітет — це не лише оборона кордонів, а й контроль над наративами. У цій війні без кордонів правда стає нашою спільною обороною.

Ілона Дроздова — експертка з морської безпеки та міжнародних відносин