Експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна» Ігор Петренко в матеріалі для El País зробив огляд поточної ситуації у війні росії проти України та проаналізував переговорні позиції сторін.
Протягом останніх кількох місяців російська федерація активно поширює меседж про готовність до мирних переговорів з Україною та небажання Києва повертатися до переговорного процесу. Паралельно з розмовами про мир російські ракети продовжують вбивати українців та руйнувати критичну інфраструктуру в Україні. Ймовірно, це реальна відповідь росії на питання мирних переговорів. Натомість Україна ніколи не відмовлялася і не відмовляється від переговорного процесу з росією. Президент Зеленський готовий до переговорів у публічному форматі, а не кулуарно, і пропонує власну формулу миру.
Минуло майже 10 місяців з моменту повного вторгнення росії в Україну, а неоголошена війна росії проти України триває вже понад 8 років. Все почалося з анексії Криму, потім війна на Донбасі, потім Мінські угоди, які росія так і не виконала, потім численні раунди переговорів (тільки Володимир Зеленський за 2,5 роки каденції провів 88), а потім – тотальне вторгнення, ракетний терор, тортури та вбивства українців, енергетичний геноцид, пограбування, знищення міст…
Так можна коротко описати деградацію росії, яка, як серійний маніяк, якого не вдалося вчасно зупинити, вчиняє все нові й нові вбивства, щоб втамувати свою щораз більшу жагу крові. Власне, росія відчула цю жагу ще у 2008 році, коли почала війну проти суверенної Грузії практично без наслідків для себе. Тоді світ вважав за краще цього не бачити і таким чином дав мовчазну згоду Москві на подальші дії. Я переконаний, що саме поблажливість і загравання з росією призвели до сьогоднішньої війни та економічних наслідків практично для всіх країн. Однак навіть найрозумніший маніяк рано чи пізно робить помилку, тому що відчуття безкарності розслабляє. Для росії такою помилкою стало повномасштабне вторгнення в Україну, яке диктаторський режим путіна просто не зміг оцінити за межами призми власної пропаганди.
Прагнучи за три дні оволодіти Києвом і спочатку досягаючи певних успіхів, кремль на десятому місяці війни опинився у надзвичайно важкому становищі. Українські війська звільнили понад 78 тис. км² своєї території (для порівняння, це приблизно дорівнює площі Чехії), яку росія захопила з початку повномасштабного вторгнення. Ще 70 тис. км² досі контролюються окупантами. Крім того, Україна звільнила єдиний обласний центр, який росії вдалося захопити після 24 лютого 2022 року – Херсон, який вона незаконно, як і Крим, включила до свого складу як суб’єкт федерації разом з іншими територіями. Окрім Херсона, Україна звільнила ще низку територій, які за російським законодавством входять до складу російської федерації. Загалом під російською окупацією залишається до 120 тис. км², включно з «ОРДЛО» (окуповані території Донецької та Луганської областей за лінією розмежування до 24.02.) та АР Крим (наприклад, площа Греції становить майже 131 км²). Це близько 20% території України.
У перші місяці війни Збройні сили України практично знищили професійну армію росії, тобто найбільш підготовлені частини з бойовим досвідом. Після цього путін був змушений оголосити мобілізацію, яка з тріском провалилася. Зараз в росії йде прихована мобілізація, але якість солдатів, які залучаються до армії, вкрай низька, а ще нижчий рівень їхньої підготовки, екіпіровки та морального стану. Все частіше мобілізовані люди задаються питанням «за що воюють в Україні?». Крім того, за допомогою озброєння, наданого партнерами, ЗСУ знищили матеріально-технічне забезпечення противника і тепер російським військовим доведеться не тільки воювати взимку з ЗСУ, а й боротися з холодом, нестачею провіанту та боєприпасів.. Тож зараз росія перебуває у складній ситуації на полі бою, але має значний військовий ресурс. Додамо, що ракетний терор і руйнування енергетичної та цивільної інфраструктури України не мають бажаного ефекту для росії. Незважаючи на відключення електроенергії, українці єдині у прагненні звільнити всі свої території. Крім того, Україна вже отримала і продовжує отримувати від партнерів нові системи ППО. Все це разом спонукає путіна говорити про переговори. Але ним керує не прагнення до стійкого миру, а бажання взяти тактичну паузу, щоб перегрупувати війська, поповнити запаси та загалом наростити військову міць для нового раунду агресії., яка буде ще жорсткішою та матиме ще більш негативний вплив на світову економіку.
А яка позиція України щодо потенційної мирної угоди з росією? Україна ніколи не відмовлялася і не відмовляється від переговорного процесу з росією. Тепер Україна готова до переговорів у відкритому форматі, а не кулуарно. Насправді росія ніколи не пропонувала переговори, а лише висувала ультиматуми, але сьогодні вона не в змозі диктувати свої умови. Росія відчайдушно прагне до переговорів, коли для російської армії на полі бою в Україні лише погані очікування та прогнози. Натомість Україна не погодиться на жодні переговори, угоди чи компроміси для припинення війни, поки не звільнить свою територію від російської окупації.
Позиції України викладені у формулі миру Зеленського, яка передбачає: негайне припинення бойових дій, виведення всіх російських військ з міжнародно визнаної території України, відновлення територіальної цілісності України, відшкодування збитків, покарання всіх військових злочинців за злочини, скоєні в України, та забезпечення дієвих гарантій неповторення агресії. Усі ці пункти є логічними та обґрунтованими, а головне – дозволять уникнути повторної агресії росії. Російська сторона вважатиме перемир'я своєю перемогою і продовжуватиме заявляти про свою експансіоністську політику. Тому перемир'я означатиме лише наступний етап війни через певний час. І це буде коштувати навіть більше, ніж нинішня підтримка України Заходом. Якщо росія навіть планувала агресію проти Японії, то кожен може оцінити рівень агресивності цієї країни.
Україна вимагає справедливих умов припинення російсько-української війни на основі міжнародного права та Статуту ООН, відновлення територіальної цілісності України та світового порядку. Натомість росія продовжує нехтувати загальноприйнятими міжнародним співтовариством принципами територіальної цілісності суверенних держав, прав і свобод людини. Росія має прийняти умови міжнародного співтовариства щодо забезпечення радіаційної, ядерної, продовольчої та енергетичної безпеки. Зокрема, росія повинна негайно вивести своїх військових з території Запорізької АЕС і припинити шантажувати світ радіаційною катастрофою. Крім того, слід уникати маніпулювання глобальною продовольчою безпекою і погодитися на безстрокове продовження зернової угоди, а не використовувати її як інструмент переговорів. Росія має виплатити компенсацію за свою агресію проти України, що підтверджено відповідною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/L.6 від 14.11.22, а російське керівництво та військові злочинці мають бути притягнуті до відповідальності за звірства, які вони вчинили та продовжують. здійснювати в Україні.
Чи готова росія до цього? Певно, що ні. Росія ні політично, ні психологічно не готова до реальних переговорів і повного виведення своїх військ з України. Але її готовність підвищиться після наступного звільнення українських територій Збройними Силами України, як уже звільнено Херсон та інші населені пункти. А перетворення захоплених територій на суб’єкти рф не означає абсолютно нічого, росія просто заборонить публічно згадувати їх назви, як це вже зробила з Херсоном.
Найневдячніша річ у політичній науці – робити прогнози, але я коротко поділюся своїм баченням. Я думаю, що зима буде надзвичайно важкою для російської армії, і Україна продовжить контрнаступ, звільняючи нові території. До звільнення захоплених росією територій до 24 лютого 2022 року очікувати результативних переговорів не варто. Якщо, звичайно, росія займе раціональну позицію і не почне самостійне виведення своїх військ, що теоретично може врятувати її від прямої військової поразки на території України. Але диктатори з імперськими амбіціями мислять ірраціонально, перебуваючи в полоні власної пропаганди, тому цей сценарій поки що малоймовірний. Але чи зможе відсторонення путіна від влади зупинити війну – питання відкрите і потребує окремого детального розгляду, оскільки ті, хто називає цю війну «війною путіна», можливо, недооцінюють імперські амбіції самого російського народу.
Джерело: El País
Comments