Концепція "русского мира" – загроза безпеці Європи

Чи дійсно небезпечними для Європи та світу є використання путінським режимом ідеологічних інструментів для внутрішньої легітимації репресій, відволікання від соціально-економічних проблем і загрози європейській безпеці через претензії на вплив у пострадянському просторі? Про це розмірковує Антон Кучухідзе, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Майже кожна агресивна та експансіоністська політика авторитарних режимів ґрунтується на ідеологічних засадах, які виправдовують розв’язування війн, знущання над людьми, претензії на території інших держав тощо.

Для сучасної росії такими засадами є положення концепції «русского мира», яка є неофіційною ідеологією путінізму. Вона використовується для виправдання експансіоністських дій, таких як анексія Криму у 2014 році та підтримка сепаратистських рухів на Сході України. Ідеологія «русского мира» також включає елементи культурного та історичного ревізіонізму, які намагаються створити образ росії як «захисниці» руського населення в інших країнах. 

Ця концепція часто супроводжується риторикою про загрози з боку Заходу, що використовується для легітимації репресій всередині країни та агресії зовні. «Русский мир» став важливим інструментом для зміцнення внутрішньої підтримки путінського режиму та формування образу ворога, що дозволяє відвертати увагу населення від соціально-економічних проблем.

Витоки концепції «русского мира»

Концепція «русского мира» має глибокі історичні корені, які сягають часів Московського царства та середньовічної ідеї «Святої Русі».

У середньовіччі ідея «Святої Русі» виникла як концепція, що об’єднувала православну віру та національну ідентичність. Вона підкреслювала роль Русі як «третього Риму», що означало спадкоємність православної традиції від Візантії. 

У XVI-XVII століттях Московія почала активно формувати свою ідентичність, стверджуючи, що вона є правонаступницею Київської Русі. Це стало основою для розвитку ідеї про єдність всіх руських народів під егідою Москви. 

Протягом XVIII-XIX століть Російська імперія поширила свої кордони, включаючи в себе численні етнічні групи. Ідея «русского мира» почала використовуватися для обґрунтування політики асиміляції та контролю над сусідніми народами. 

У XX столітті, після революції 1917 року та утворення СРСР, концепція «совєтського патріотизму» частково замінила ідею «русского мира», але зберігала елементи єдності між різними народами та «слов’янського братерства». Після розпаду СРСР у 1990 роках ідею відродили «методологи» Гліб Павловський та Георгій Щедровицький, а з приходом володимира путіна до влади у 2000 році вона стала частиною державної політики. 

У 2007 році було створено фонд «Русский мир» для просування концепції за кордоном. Після анексії Криму в 2014 році вона стала інструментом для виправдання агресивної зовнішньої політики росії та підтримки проросійських рухів у пострадянських країнах.

«Русский мир» як основа агресивної політики росії

Концепцію «русского мира» неможливо виокремити від ідеї російського месіанства, яка також є основою для претензій росії на панування у світі. Російське месіанство – це ідея, згідно з якою російський народ вважається єдиною силою, здатною протистояти «світовому злу» і повести за собою світ, включаючи уявлення про росіян як про народ-богоносець. Цим підкреслюється вселенський характер російської ідеї, її соборність та універсалізм.

Функція росії у межах цієї філософії сприймається як протидія антилюдській цивілізації, передусім США. Якщо росія набуде достатньо сили, вона виконає своє месіанське завдання. З позиції російської релігійної філософії, росія має у своєму розпорядженні достатній потенціал для реалізації ідеї народу-богоносця: творчого потенціалу, цілісної свідомості, нероздільної з вищим духовним початком.

Один із найвпливовіших ідеологів «русского мира» Владислав Сурков, якого путін нещодавно повернув до свого близького кола, зазначав у публічних інтерв’ю для західних ЗМІ, що «русский мир» є всюди, де є російський вплив, у тій чи іншій формі: культурний, інформаційний, військовий, економічний, ідеологічний чи гуманітарний.

Зі свого боку, американський Інститут вивчення війни (ISW) зазначає, що Кремль неодноразово використовував ідею «русского мира» для виправдання військових інтервенцій у колишніх радянських державах та для заяв про те, що території колишнього СРСР і Російської імперії є історично російськими. «Заяви Суркова щодо претензій росії на Південь і Схід України та майбутнього розширення «русского мира» прямо суперечать заявам Віткоффа про те, що росія не має територіальних амбіцій за межами Криму, Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей», – зазначили у ISW.

Яку загрозу несе «русский мир» для системи європейської безпеки

Для розуміння обсягів небезпеки концепції «русского мира» та її багатогранної загрози для європейської безпеки та цінностей варто звернути увагу на засадничі праці ідеологів, що постійно продукують доповнення до неї. А також на роль руської православної церкви (РПЦ), що є залежним від російської влади інститутом внутрішньої та зовнішньої пропаганди «русского мира» та його месіанських наративів.

Так, зокрема, заслуговують на ознайомлення праці Олександра Дугіна, ключового ідеолога сучасного російського неоімперіалізму, який розвинув концепцію «русского мира» крізь призму ідеології євроазійства. 

У своїх книгах «Основи геополітики» (1997) та «Четверта політична теорія» (2009) Дугін стверджує, що росія – це унікальна євроазійська цивілізація, яка протистоїть «атлантистському» Заходу. Він відкидає ліберальну демократію, просуваючи ідеократичну державу з сильною центральною владою. 

Дугін інтерпретує «русский мир» як геополітичний проєкт, що об’єднує країни, які раніше були республіками колишнього СРСР, під російським впливом. Він закликає до експансії, щоб «захистити» російське культурне ядро від «деградації» Заходу. Для посилення «захисного» дискурсу використовується пропагандистське кліше «захист російськомовних», що у країнах колишнього СРСР і за його межами є ключовим елементом реалізації політики «русского мира». 

Основна ідея кліше полягає в тому, що всюди, де говорять російською, є інтереси росії, які вона має захищати з використанням будь-яких засобів до збройних сил включно. В цьому контексті російсько-українська війна є прецедентом, який може повторитися в інших регіонах, якщо «захист російськомовних» стане приводом для інтервенції.

А от РПЦ у просуванні «русского мира» поєднує релігійну та політичну складові. Так, через закордонні парафії та фонд «Русский мир» РПЦ поширює ідеологію в Європі, зокрема, серед російських діаспор у країнах Балтії, Німеччині та Франції. А просуваючи гасло «Москва – Третій Рим», адаптувала його до політики путіна та обґрунтування довічності його влади. РПЦ називає росію, Україну та Білорусь «Святою Руссю», стверджуючи, що їхня духовна єдність нерозривна. Зараз, під час російсько-української війни, патріарх РПЦ Кіріл відкрито підтримує агресію, називаючи її «захистом православних цінностей» від «сатанинського Заходу».

Концепція «русского мира» стала важливим елементом ідеологічної основи сучасної російської політики, особливо в контексті агресії проти сусідніх країн. Ця ідеологія проголошує ідею єдності всіх «руських» людей, незалежно від їхнього громадянства, та стверджує, що росія має право захищати їхні інтереси за межами своїх кордонів. 

Претензії росії на «сферу впливу» у Східній Європі (Україна, Білорусь, країни Балтії) суперечать суверенітету держав і принципам НАТО та ЄС. Використання російськомовних як «п’ятої колони» для розпалювання конфліктів (наприклад, у Латвії чи Естонії) підриває єдність ЄС. 

Антизахідна риторика Дугіна та РПЦ апелює до європейських ультраправих (Національний фронт у Франції, AfD у Німеччині), послаблюючи ліберальну демократію. Як наслідок, Європа стикається з ризиком фрагментації, зростання популізму та прямої конфронтації з росією.