Доля Глобального Півдня в цілому, визначиться в Індії, а не у Китаї. Це розуміють у Делі, Вашингтоні та Пекіні. Про це в матеріалі для "The Gaze" повідомив експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», фінансовий аналітик Олексій Кущ. Ознайомитись зі згаданим текстом можна нижче.
Формування блоку з 11 провідних країн Глобального Півдня може стати справжнім викликом для сучасної геополітики Західних демократій. Ще влітку Блумберг написав статтю, у якій поставив важливе питання: «чи БРІКС стане прототипом майбутнього "анти західного" блоку». Смілива теза, але її не можна назвати аж надто фантастичною.
Два учасники блоку вже, власне, є тією чи іншою мірою або противниками (РФ), або суперниками (Китай) Заходу. Зараз учасником БРІКС став Іран – країна з санкційним кейсом з боку Заходу на десятки років.
Бразилія - традиційно "лівача" країна, хоча й має статус "союзника США поза НАТО" - титул, подарований Трампом в обмін на обіцянку бразильців купити американську зброю. Цей статус не повинен вводити нас в оману, оскільки кандидатом на його отримання є, наприклад, член ОДКБ – Вірменія. Або прокитайський Пакистан.
США та Бразилія традиційно вважалися партнерами як дві найбільші держави на двох американських континентах. Америка першою визнала незалежність Бразилії від Португалії у 1822 році. На США припадає п'ята частина бразильського товарообігу. Але раптово в цю ідилію втрутився горезвісний Зелений курс. Якщо раніше війни йшли за золото, вугілля та нафту, то зараз – за кліматичні ресурси.
Щодо Бразилії, ця теза трансформується у "взяти під контроль амазонські ліси". На початку 2023 року Bloomberg повідомив про виділення адміністрацією Байдена 500 млн доларів у Фонд Амазонки, який займається захистом тропічних лісів і бореться з їх вирубуванням.
Це в рази більше, ніж виділялося раніше, і щоразу такі гранти викликали роздратування бразильських політичних еліт. Тут варто відзначити, що боротьба за збереження лісів Амазонки – це більше, ніж екологія. Це політика, в тому числі і внутрішня. Тобто 500 млн дол підуть на створення у Бразилії численних грантових громадських організацій, опозиційно налаштованих щодо влади.
Офіційна Бразилія хоче індустріалізуватися та багатіти. А США хочуть жити у світі з відносно придатною екологією. Просто ці країни знаходяться на різних стадіях розвитку за моделлю Ростоу: Бразилія – суспільство споживання, а США – перехід до фінальної стадії пошуку стандартів життя та нових цінностей.
Крім того, базова промислова політика США зараз - це решорінг, тобто повернення найбільших компаній назад на батьківщину. Америка більше не хоче ділитися робочими місцями з світом, що розвивається.
Тому президент Бразилії Луїс Інасіо Лула да Сілва провів цього року зустріч із главою Китаю Сі Цзіньпіном. А міністр фінансів Бразилії Фернандо Хаддад, висловивши співчуття з приводу виходу компаній США з його країни, одночасно зазначив, що співпраця з Китаєм відкриває перед Бразилією можливості щодо залучення прямих інвестицій з Китаю. І базовим вектором розвитку Бразилії стає реіндустріалізація.
Ще один учасник блоку – ПАР. З 2010 року США проводять із цією країною поглиблений стратегічний діалог. Наприклад, ПАР може у межах пільгового митного режиму за програмою Африканського економічного зростання (реалізована американцями), постачати США свої товари.
Крім того, ПАР входить до Південноафриканського митного союзу, з яким у США підписано угоду про торгівлю, інвестиції та розвиток. У цей торговий союз (один із найстаріших у світі – заснован у 1910 році) входять основні країни південної Африки: ПАР, Ботсвана, Лесото, Свазіленд, Намібія.
Окрім іншого, ПАР та США підписали двосторонню угоду щодо усунення подвійного оподаткування. Загалом, правова база та економічні інтереси повинні штовхати ПАР у бік США, особливо враховуючи сировинний експорт із країн південноафриканського торгового союзу: алмази, золото, нікель, риба, платина, вино, тютюн, цукор.
Складні рефлексії
Нації іноді діють іраціонально, коли справа стосується глибинних суспільних комплексів. Тут слід розуміти, що фантомний біль апартеїду - це рефлексії не проти правлячих колись бурів, а більш масштабніший ментальний "абсцес" - щодо білих у широкому розумінні та Заходу в більш конкретному.
Ключовим учасником БРІКС, від якого залежить його позиціонування, є Індія. Це саме та країна, яка може підхопити естафету високої динаміки розвитку від Китаю (який дедалі більше робить ставку на внутрішній ринок) та стати новим драйвером світового економічного зростання. Природа світового економічного зростання має складні причини. Розвинені країни вирізняються високим рівнем споживання, стійким зростанням, генерацією інновацій, що формують технологічний уклад. З іншого боку, динаміка зростання перебуває у межах невеликих, але стійких значень (1-2%).
З іншого боку, розвинені країни – це старіючі демографічні системи з млявою динамікою зростання чисельності населення, переважно з допомогою мігрантів чи інтеграції нових країн (як у ЄС).
За великим рахунком, розвинений світ більшою мірою вирішив і проблему випереджаючого інфраструктурного розвитку.
А що дають світові такі молоді економічні гіганти, як Китай та Індія? Вони мають значну чисельність населення (1,4 і 1,3 млрд осіб відповідно), а отже, і найбільший потенціал зростання ВВП у світі, якщо оцінювати людський капітал як ключовий фактор зростання в 21 столітті.
Вихід на стандарти життя ЄС чи США у контексті демографічної матриці цих двох країн дає найбільший запас розширення світового ВВП на найближчі десятки років. За кадром ми, зрозуміло, залишаємо такий важливий нюанс, як можливість перетворення цих країн з тих, що розвиваються на розвинені з урахуванням обмеженості природних ресурсів.
Діалектика наздоганяючих країн з розвиненими говорить про те, що ліквідація відстані між їхніми економічними індикаторами можлива лише при прискоренні зростання до позначки понад 5%.
На даний момент ВВП Китаю досяг $17 трлн за чисельності населення 1,4 млрд і подушевому ВВП понад $10 тис. на рік. Це своєрідна поворотна точка розвитку.
З іншого боку, аналітики пророкують Індії зростання на 6-6,5%, тоді як світ розвинених економік перебуватиме в "бічному тренді".
Прем'єр країни Нарендра Моді сформулював нову "трімурті" («три лики» - тріада, що об'єднує трьох головних божеств індуїстського пантеону (Брахму-Творця, Вішну-Зберігача та Шиву-Руйнівника) в єдине ціле, - ред.) зростання та розвитку економіки:
1) модель зниження податків;
2) стимулювання експорту з допомогою рецепції китайського досвіду;
3) реалізація великих інфраструктурних та мегарегіональних проектів.
У цьому контексті Індія або стане найбільшим девелоперським проектом Заходу в 21 столітті (і, швидше за все, останнім). Або ж таки спробує стати однією з осьових країн Глобального Півдня.
У першому варіанті, Індії пропонують зону вільної торгівлі з ЄС, трильйони інвестицій, технології та альтернативний китайському "Шовковому шляху" – «Шлях спецій».
На цьому шляху Індію стримуватиме ідеологічна несумісність із Заходом, плюс історична пам'ять колоніального минулого.
Так, Індія – найбільша демократія світу, але це не ліберальна країна щодо економічного розвитку. Індія не співпрацюватиме з МВФ.
Крім того, Індія має позитивний досвід співпраці з СРСР, який вона помилково екстраполює на РФ.
З іншого боку, Індія вже обпіклася в 1962 під час індо-китайської прикордонної війни, коли повірила концепції Мао про дві країни (Китай та Індія) – у вигляді "двох гір", які стоять поряд один з одним.
Зовсім недавно, 2020 року, прикордонний конфлікт спалахнув знову. Крім того, Китай активно підтримує Пакистан, який є супротивником Індії. Загалом вибір Індії далеко неоднозначний і вона намагатиметься балансувати між двома сторонами історії, а ПАР і Бразилія - коливатимуться синхронно з нею.
Неочевидні висновки
Швидше за все, ми побачимо інституційну кристалізацію БРІКС як альтернативного Заходу проекту, але не ворожого (що не скасовує "ворожості" окремих членів блоку).
Внаслідок чергового розширення блоку (Аргентина, Ефіопія, Іран, ОАЕ, Саудівська Аравія, Єгипет) його параметри зростуть до більше ніж 3 млрд осіб, 25-30% світового ВВП, понад 25 трлн доларів валового продукту на рік, більше половини світової торгівлі.
Головна перевага – високі, випереджаючі темпи зростання: за десятиліття перед пандемією ВВП країн блоку подвоївся, тоді як світова економіка зросла лише на 40%.
Слабка сторона - низький внутрішній товарообіг - близько 10-15%, що робить блок залежним від ринків збуту у розвинених країнах.
Крім того, блок поки не має валютних резервів за аналогією з МВФ і власної розрахункової одиниці за аналогією з СПЗ.
Що стосується торговельного обороту, то тут тектонічний зсув можливий лише за умови відкриття Китаєм свого ринку збуту для країн блоку. Лише тоді товарні потоки почнуть глобальний розворот із заходу на схід. Це перетворить Китай на країну з дефіцитом торгового балансу (звучить поки фантастично) та викличе необхідність випускати свої фінансові інструменти для залучення вільної ліквідності учасників блоку (аналог китайських трежеріс).
Тобто Китай дасть заробляти на своєму внутрішньому товарному ринку, але натомість вимагатиме вкладати частину заробленого у свої облігації.
Це буде можливо в рамках програми перетворення китайської валюти на світову резервну - юанізація частини світу, що розвивається.
Якщо розглядати стадії глобальної могутності – це дуже і дуже схоже на план-схему глобального домінування долара та США, але лише у контексті Китаю та його ролі у структурі Глобального Півдня.
А для цього, Піднебесній доведеться спробувати захопити лідерство в рамках нового технологічного укладу, що нині народжується. В такому випадку - це і стане глобальним порядком денним на найближчі 20 років.
А сама доля блоку та Глобального Півдня в цілому, визначиться в Індії, а не у Китаї. Це розуміють у Делі, Вашингтоні та Пекіні. Адже «золота акція» зараз на території Індостану.
Джерело: "The Gaze"
Comments