Не виключено, що саме довкола України утвориться новий альянс, у який можуть увійти як члени НАТО, так і держави, що до НАТО не входять, але мають спільні безпекові інтереси. Про це у своїй статті для The Gaze пише Петро Олещук, експерт аналітичного центру "Об'єднана Україна". З текстом статті можна ознайомитися нижче.
Проект «Балто-Чорноморського союзу» (Балто-Чорноморської вісі або Міжмор’я) має досить давню історію і ще нещодавно міг вважатися історичною концепцією, цікавою лише дослідникам геополітичної думки минулого. Але зараз ідея, яка зародилася понад сторіччя тому, набуває нового змісту і цілком може стати майбутнім та багатьох держав Східної Європи.
Доля держав, які розташовані у Східній Європі між Чорним та Балтійськими морями, виявилася різною за останні 30 років після завершення Холодної війни. Більшість стала членами НАТО, опинившись під захистом США та інших держав Заходу. Такі держави як Білорусь опинилися під повним контролем Росії. Водночас, Україна, залишаючись поза НАТО, самостійно продовжує чинити опір спробам Росії повернути її під свій контроль.
Агресія Росії проти України показала наступне:
1) російський імперіалізм та реваншизм нікуди не поділися;
2) Росія прагне відродити свій контроль над усіма державами, які раніше були під контролем СРСР;
3) Росія розглядає території «Міжмор’я» зоною своїх виключних геополітичних інтересів та декларує це за будь-якої нагоди.
Усе це примушує країни, що розташовані у Східній Європі між Чорним та Балтійськими морями, та які раніше були підпорядковані СРСР, адаптуватися до нових реалій.
Між Заходом та Сходом
Агресія Росії проти України стала серйозним викликом для таких держав як Польща або Литва, Латвія та Естонія. З одного боку, вони є членами НАТО, що означає приналежність до системи колективної безпеки, де головують США. Теоретично – це мало б бути найкращим запобіжником від будь-яких агресивних планів по відношенню до цих держав, адже ключова ідея НАТО – напад на одного члена є нападом на всіх. Включно з США та іншими ядерними державами.
З іншого боку, у країнах Східної Європи прекрасно розуміють, що агресія Росії проти України – це не випадковість і не окремий епізод. Це частина геостратегічної лінії, яка була задекларована офіційним Кремлем ще 2021 року (напередодні вторгнення в Україну) в т.зв. «Ультиматумі НАТО». Головний зміст цього документу – це вимога до НАТО «забратися» з територій, включених до Альянсу після розпаду СРСР. Зрозуміло, це означає, що НАТО має вийти і з території Польщі, Чехії або Литви. А вихід з цих територій НАТО стане початком «заходу» туди Російської Федерації.
Таким чином, Росія перед початком вторгнення до України задекларувала, що хоче повернути під свій контроль все те, що у 80-ті роки минулого сторіччя контролював СРСР. І цей сигнал дуже добре зрозуміли у Польщі або країнах Балтії. Тому не дивно, що після початку вторгнення російських військ на територію України, саме ці держави зайняли найбільш проукраїнську позицію, надаючи всебічну допомогу Україні в її захисту від російської агресії. Східноєвропейські союзники України розуміли, що вони займають наступне місце в черзі на російську агресію і хотіли уникнути подібного розвитку подій.
Кого захищає НАТО?
Чому держави, що входять до НАТО, так переймаються власною безпекою? Вони ж мають відчувати себе захищеними? Водночас, Польща, з одного боку, допомагає Україні, а з іншого боку – вкладає колосальні кошти у переозброєння власної армії, розраховуючи через невеликий проміжок часу одержати одне з найпотужніших військ Європи.
Теоретично НАТО – найкраща гарантія безпеки, бо хто захоче змагатися з армією США у сучасному світі? Але тут є багато нюансів, які впливають на реальне значення Альянсу. Саме НАТО – продукт «Холодної війни», коли демократичні держави «Заходу» об’єдналися, аби спільно відповідати загрозі з боку тоталітарних комуністів. Тоді питання чи будуть держави НАТО воювати одна за одну не поставало, адже вони прекрасно розуміли наявність спільних загроз. У сучасному світі все не так просто.
Чимала частина політиків західноєвропейських держав не вважають, що Росія є загрозою для них. Нинішня Росія, незважаючи на свій агресивний імперіалізм, не виглядає світоглядною альтернативою для «Заходу». Там уже давно немає комунізму або планової економіки, і донедавна вони прекрасно торгували з європейськими державами.
З іншого боку, що можна вважати нападом на НАТО? Нещодавно до повітряного простору Польщі залітали російські ракети ба білоруські гелікоптери. Тоді це не призвело до жодних наслідків. Які ще форми гібридної агресії може випробувати проти НАТО Російська Федерація? Очевидно, таких спроб може бути багато.
Тому набагато краще тримати російських агресорів якомога далі, не створюючи для них спокус перевірити ефективність НАТО. Саме довкола цієї ідеї сформувалася коаліція підтримки України, до якої входять низка східноєвропейських держав: Польща, Литва, Латвія, Естонія, Чехія, Словаччина, Румуні та Болгарія.
Досить близьку позицію до них займають держави Скандинавії, які або є давніми членами НАТО, або новими, або продовжують вступ до Альянсу: Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія. Усі ці держави об’єднує те, що вони не просто декларують підтримку України, але здійснюють її у дуже серйозних обсягах. Фактично, вони формують певну своєрідну оборонну коаліцію, об’єднану допомогою Україні. Зрозуміло, що ця допомога – це не лише моральний вибір, але і розуміння власних інтересів.
Пост-НАТО або НАТО+
Не виключено, що саме довкола України утвориться новий альянс, у який можуть увійти як члени НАТО, так і держави, що до НАТО не входять, але мають спільні безпекові інтереси. Низка східноєвропейських держав між Чорним та Балтійськими морями мають виразні спільні інтереси:
1) протидія російському імперіалізму;
2) консолідація зусиль щодо формування спільної військової сили;
3) гарантії стабільності у регіоні.
Давати відповіді на ці питання можна у різний спосіб – не лише формуючи якісь «альтернативи НАТО». Швидше, цей формат можна назвати НАТО+: держави не зобов’язані прямо захищати один одного, але можуть співпрацювати у плані спільного виробництва військової техніки, проведення навчань або обміну технологіями та розвідданими.
І це те, що уже існує на практиці і не потребує особливого закріплення на рівні договорів. Мабуть, поки що все буде рухатися у такому ключі, але зрозуміло, що потенціал у подібних союзах – значний.
Джерело: "The Gaze"
Comments