Чи готові союзники України посилити санкції проти Росії у 2025 році?

Санкції проти Росії — це війна на виснаження. Повільна, інертна, часто суперечлива, але стратегічно важлива. Замість ефекту гільйотини — затяжна економічна гангрена. Вона не вбиває миттєво, але поступово підточує здатність агресора воювати. Про це пише Богдан Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Проблема в тому, що союзники України бояться зробити останній крок — і вдарити туди, де болить по-справжньому.

Санкції як зброя, яка не добиває: де ми стоїмо сьогодні

На момент середини 2025 року у санкційній системі проти Росії накопичено тисячі обмежень. Вони охоплюють майже всі сектори — банківську систему, енергетику, транспорт, оборонку, логістику, авіацію, IT, експорт високих технологій. Понад 1 800 осіб і понад 2 000 компаній перебувають під персональними санкціями Заходу. ЄС ухвалив уже 16 санкційних пакетів, США — кілька сотень директив, окремо діє британський режим санкцій, Канада, Японія, Австралія — все це створює безпрецедентний за обсягом і шириною фронт тиску.

Але ефект — недостатній. Економіка РФ адаптувалася. Ставка ЦБ стабілізувала рубль, торговельні шляхи переорієнтувались через Китай, Туреччину, Казахстан та ОАЕ. «Тіньовий флот» продовжує доставляти нафту. Дрони та мікросхеми надходять у Росію через треті країни. Пропаганда купує час і імітує самодостатність.

Санкції болять. Але не зупиняють. Вони зменшують темпи — але не обривають механізм агресії. І саме тому все частіше звучить питання: або союзники доводять санкційну політику до кінця, або визнають її інструментом політичної симуляції.

Підґрунтя для нових санкцій: аргументи на користь посилення

Кожне нове бомбардування цивільної інфраструктури України, кожна ракетна атака по ТЕС, кожен акт енергетичного шантажу в Європі — це юридично виправдана основа для посилення санкцій. Але йдеться не лише про моральні аргументи. Є практичні: поточні санкції дали удар, але не дотиснули. Це як недопалена цигарка — шкода є, а ефекту мало.

Росія відновлює виробництво ракет, нарощує дронову програму, запускає нові ланцюги імпорту мікроелектроніки через треті країни. Все це — наслідок того, що вторинні санкції вводяться повільно і вибірково. Сотні китайських і центральноазійських компаній відкрито постачають товари подвійного призначення до РФ, а платіжні системи з Дубаю і Шанхаю створюють паралельну фінансову реальність, куди не добирається SWIFT або OFAC.

До цього додається ще одна реальність: з 2024 року бюджет Росії знову з профіцитом. Завдяки нафтодоларам, обхідній схемі з трейдерами в Сінгапурі, індексації внутрішнього боргу і мобілізації економіки. Це означає: санкції не можуть бути півмірою. Вони або завершують війну, або перетворюються на фон.

Політична воля: хто гальмує, хто просуває

Найбільше питання — не в інструментах, а в бажанні. США наразі — лідер у санкційному наступі. Бюро OFAC (Мінфін США) та Держдеп працюють на випередження, агресивно тиснуть на компанії у третіх країнах, зокрема в Сінгапурі, ОАЕ, Туреччині. Британія активізувалася після тривалого застою — санкції проти тіньового флоту, судновласників і страховиків. Канада, Австралія, Японія — підтримують, але обережно.

ЄС — найскладніший гравець. Багатовекторність інтересів, право вето, вплив бізнесу, енергетичні страхи — усе це гальмує. Німеччина боїться нових ударів по індустрії. Італія дивиться на Мелоні, яка хоче балансувати між риторикою і бізнесом. Орбан прямо блокує все, що не вигідне Кремлю. Відкритий саботаж і прихований опортунізм перетворюють європейську санкційну політику на компроміс без наслідків.

Але змінюється настрій суспільства. Скандали з обходом санкцій, історії про мільйони в російських банках, викриття західних компаній у співпраці з РФ — усе це викликає запит на жорсткість. Якщо еліти не будуть радикальніші, цей запит перехоплять популісти. І тоді санкції стануть не інструментом зовнішньої політики, а розмінною картою у внутрішніх іграх.

Якими можуть бути наступні санкції: сценарії й цілі

Реальне посилення санкційної політики можливе у кількох напрямках. Перший — удар по залишках російської високотехнологічної галузі. Йдеться про софт, «білі» ІТ-компанії, офшорну обслуговуючу індустрію. Росія досі заробляє мільярди на хмарних рішеннях, цифрових послугах, а її кадри працюють на західних біржах.

Другий — повний контроль над нафтогазовими потоками. Санкції на танкерний флот — лише початок. Потрібно розширити обмеження на нафтову логістику, запровадити тотальну заборону на реекспорт через треті країни, створити єдину систему моніторингу страхування і фрахту, де участь у перевезенні російських вантажів дорівнює санкціям.

Третій — атомна енергетика. Росатом досі не під санкціями ЄС. Це абсурд: країна, яка атакує енергетику України, одночасно постачає паливо й технології Європі. Санкції проти Росатому — не лише удар по ринку, а й по лобістських зв’язках РФ у Європі.

Четвертий — глибші персональні санкції. Йдеться не лише про міністрів і генералів, а про пропагандистів, суддів, ректорів, директорів оборонних заводів, членів сімей. Усі вони мають відчути особисту ціну війни. Також варто розширити санкції на губернаторів, які проводять мобілізацію.

П’ятий — фінансові інструменти. Повне відключення всіх російських банків від SWIFT, тотальний контроль за платіжними системами, заблокування операцій через криптовалюту, санкції на російські ОВДП і пов’язані з ними біржі.

Потенціал санкційного удару: що ще можна зламати в російській економіці

Російська економіка — це картковий будинок, підпертий державними дотаціями, ручним регулюванням і пропагандистською пудрою. Але всередині — криза. Дефіцит фахівців, дефіцит технологій, дефіцит довіри. Санкції вже забрали в Росії понад 20% імпортної компонентної бази. 60% цивільної авіації — без запчастин. Військове виробництво працює на канібалізм — розбирають стару техніку.

Після вторинних санкцій США на китайські компанії, які постачали чипи, дрони, лазери — потік впав на 35%. Санкції по тіньовому флоту вже блокують до 25% перевезень. Якщо дотиснути логістику — нафта втратить прибутковість.

Валютні резерви РФ заморожені. Золотовалютна база скорочується. Курс рубля — стабільний лише завдяки адміністративному тиску. У 2024-му Росія витратила рекордні 140 млрд долларів на війну — це понад 40% бюджету. Така модель не є стійкою. Санкції можуть прискорити її колапс.

Справжня сила санкцій — не в гучності їх запровадження, а в системності, жорсткості та здатності закривати лазівки. Якщо Захід зважиться — Росія не витримає до 2026-го.

Санкції — це не покарання. Це стратегічний інструмент зміни поведінки. Але він працює лише тоді, коли діє логічно, системно і без винятків. Якщо союзники України дійсно хочуть пришвидшити кінець війни — настав момент, коли «пакети» мають стати ударами, а не жестами. Поки ще є час.