top of page
  • Фото автораКущ Олексій

будь-яка модель зростання в Україні без демографічного блоку - це утопія


Демографічна правда.


Нещодавно я написав велику аналітичну статтю щодо нашого демографічного майбутнього і сьогодення.


Як своєрідне "прев'ю", сформулюю основні тези.


За моїми оцінками, в Україні на даний момент залишилося приблизно 26 млн осіб.


З яких 10 млн - пенсіонери, до 5 млн дітей і 11 млн - економічно активне населення, чоловіки і жінки (6 млн - жінки і 5 млн чоловіки).


З урахуванням наявної динаміки після завершення війни за базову можна взяти демографічну структуру: 10 + 10 + 5 (пенсіонери + економічно активне населення + діти.


Тобто, на двох українців, які працюють, припадатиме по два пенсіонери й одна дитина.


Для розуміння глибини катастрофи: до війни у нас було 17 млн економічно активних людей і країна відчувала проблему з необхідною кількістю платників податків.


І тут проблема навіть не стільки в тінізації, як у тому, що у нас банально не було достатньої кількості потенційних платників податків - фізичних осіб.


А після війни, буде 10 млн потенційних платників, з них 2 млн перейдуть на єдиний податок ФОП-а, реальних платників (мінус ті, що "сплять" і "сидять" на мінімалці) буде менше ніж 5 млн осіб.


Тобто на одного реального платника податків припадатиме два пенсіонери і одна дитина, і значна частина цих людей працюватиме в держсекторі.


У цьому контексті, наша економічна модель спрощується до мінімуму:


зібрати податки з імпорту, по суті, зі споживання імпортних товарів (мита і ПДВ), виплатити зарплати бюджетникам і в секторі безпеки, зібрати з цих зарплат прибутковий податок і перерозподілити його на користь місцевих бюджетів.


А також - наповнити пенсійний фонд за рахунок ЄСВ.


У цих умовах, ключовий фінансовий потік у нас - це імпорт, а ключовий механізм перерозподілу національного доходу - бюджетний сектор.


У зазначеній моделі будь-яка політика економічного протекціонізму щодо обмеження споживчого імпорту - вб'є бюджет.


Розвиток національного виробника не стане компенсатором втрати частини імпортного товарного потоку внаслідок зростання внутрішнього виробництва: національний бізнес просто не стане платити стільки податків, скільки збирають з імпорту.


Будь-яке скорочення бюджетних витрат і "ціни держави" в цій моделі активує глибоку економічну кризу.


Крім того, залучення кредитів є в цій моделі єдиним виходом для покриття бюджетних і платіжних дисбалансів.


Тобто держборг зростатиме.


Таким чином, демографічна структура після війни автоматично "прошиватиме" і зумовлюватиме наш економічний профіль.


Хочемо розвивати внутрішнє виробництво, нарощувати доходи бюджету, платити гідні пенсії, скорочувати рівень держборгу - потрібні люди.


В іншому разі - це буде шлях максимізації імпорту і посилення ролі бюджетного сектору: бюджетники і сектор безпеки.


Тільки в бюджетному секторі відбуватиметься збір податків, інші будуть або переходити в тінь, або оптимізувати доходи за допомогою єдиного податку для ФОП.


У зв'язку з цим основні атаки з боку держави і наших кредиторів, таких як МВФ, йтимуть на тінізацію економіки і спрощену ситему оподаткування.


Звідси вимоги до фіскалізації, РРО, "модифікації" єдиного податку тощо.


Ця ж модель істотно ускладнює нашу інтеграцію в ЄС, якщо взагалі, не робить її неможливою.


Адже 10 млн пенсіонерів за середньої європейської пенсії в 500 євро - це 60 млрд євро на рік тільки на пенсійне забезпечення.


Плюс витрати на інфраструктурне вирівнювання. Тобто, ЄС доведеться витрачати на рік на Україну зі своїх фондів щорічно до 80 млрд євро лише для досягнення регіонального вирівнювання в рівнях середніх пенсій і якості інфраструктури.


Нагадаю, Польщі на рік платили до 10 млрд євро.


Не здійснювати регіональне вирівнювання в ЄС не зможуть, тому що в такому разі в Євросоюзі опиниться країна із середньою пенсією в 100 євро на місяць, що само по собі неприпустимо.


Тобто для вступу в ЄС нам потрібно розігнати свою економіку і домогтися зростання ВВП у кілька разів.


Давайте рахувати.

Витрати на Пенсійний фонд - до 10% ВВП.


Якщо потрібен розмір пенсійного фонду в 60 млрд євро, значить ВВП країни має зрости до 600 млрд євро.


Але сировинна модель не зможе сформувати такий річний фінансовий потік.


Крім того, демографічна структура призведе до того, що всі центри реформ "малюватимуть" для нас безрадісну сировинну перспективу.


Будьте як Австралія - писатимуть вони, а на ділі це означатиме - будьте як Монголія.


У цих умовах відбудеться дуже жорстке зіткнення сировинної моделі та урбаністичного ядра країни у вигляді кількох мегаполісів, таких як Київ, Харків, Дніпро, Запоріжжя, Одеса, Львів, де мешкатиме понад 7 млн осіб, тобто майже третина населення країни.


Чим займатимуться всі ці люди, якщо країна перетвориться на одне велике кукурудзяне поле.


Криза урбанізації в таких умовах - один із реальних сценаріїв.


Так, буде сектор послуг, але високий рівень розвитку туризму вимагає вирішення питань безпеки, а з цим після війни виникнуть серйозні проблеми.


Цілком імовірно, що сервісний характер урба-економіки спрацює у Львові, Києві та, можливо, Одесі.


Але ось із такими містами, як Харків, Дніпро і Запоріжжя, можуть виникнути проблеми - вони все-таки створювалися як промислові, освітні та наукові центри, а не місця надання специфічних послуг.


Загалом, вирішення питання з базисом, чи то пак з демографією, є ключовим для нас.


При вирішенні будь-яких другорядних впоросов і завдань, ми буде весь час наштовхуватися на невирішене базове питання.


Тому будь-яка модель зростання в Україні без демографічного блоку - це утопія.

12 переглядів0 коментарів

Comentários


bottom of page