top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Аляска на прицілі, - Дмитро Левусь



Кордон з США Росія успадкувала від СРСР разом з усвідомленням, що то є кордон з «головним супротивником». Про це пише Дмитро Левусь, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. З текстом статті можна ознайомитися нижче.


Якщо є потреба ознайомитися з тим, чим є російська політико-історична міфологія та реваншизм, годі шукати іншого конкретного прикладу ніж російсько-американський кордон. Достатньо просто сказати простому росіянину слово «Аляска» та запитати його про асоціації і увімкнути диктофон… Російсько-американський кордон, подібно до російсько-японського є суто морським та не є надто протяжним. З огляду на масштаби Росії, це взагалі ніщо. 49 кілометрів у протоці між російським островом Ратманова та американським островом Крузенштерна.


Кордон з США Росія успадкувала від СРСР. Разом з усвідомленням, що то є кордон з «головним противником». Російський Далекий Схід разом із Сибіром, а уж тим більше острів Ратманова у Беринговій протоці - місця віддалені від традиційних російських центрів цивілізації, дискомфортні та слабо придатні для життя. Є обʼєктивні причини - суворий клімат. Але це традиційне слабке місце у поясненнях росіян.


Адже як ми бачимо, що до встановлення росіянами контролю над Східною Прусією та фінською Карелією, це були квітучі частини Європи, які перетворилися на депресивну провінцію із зруйнованою інфраструктурою. Це дуже кидається у вічі у порівнянні з сусідніми територіями Європи з аналогічними природними умовами.


Острів Ратманова, як і півострів Чукотка (острів Ратманова адміністративно входить до складу Чукотського округу), звісно, не Виборг чи Калінінград, але тут повторюється та сама історія. Навряд чи навіть в найвпертішого патріота Росії повернеться язик сперечатися з тим, що на недалекій Алясці, яка є частиною Північної Америки та має аналогічні умови крайньої Півночі, життя є незрівнянно заможнішим, комфортнішим та менш відірваним від цивілізації ніж у мешканців Чукотки, Камчатки, Колими, Курильських островів.

У цьому є погано прихована заздрість. Але у цьому і предмет імперської пихи - «все рівно ми кращі і виживаємо у таких умовах, де інші здохнуть!». І тут бал править традиційна російська приреченість в усвідомлені того, що нормального життя на цих теренах за росіян не буде.


Від Російської імперії до США

Пікантності додає той факт, що цей російсько-американський кордон сформувався внаслідок продажу Аляски (тобто території, яку зараз займає найбільший американський штат розміром у понад 1 млн 717 тисяч квадратних кілометрів) Російської імперією у 1867 році. І продаж той був обумовленим як раз нездатністю Росії облаштовувати та порядкувати далекі від імперського центру землі.


Аляска освоювалася росіянами з другої половини вісімнадцятого століття. До речі, одним із аргументів росіян у будь-яких суперечках з американцями на рівнях від побутового до дипломатичного є звинувачення США у тому, що вони побудували державу на кістках корінних мешканців Америки, індіанців. Це частина глибокого світоглядного російського уявлення про Росію-матушку яка нікого ніколи не підкорювала і розросталася територіями тільки за рахунок добровільних приєднань різних народів.


Це, зрозуміло, відверта брехня, як і те, що нібито корінні народи Півночі у РФ живуть у процвітанні та їм не загрожує зникнення. У радянські часи їх любили протиставляти тим самим індіанцям та ескімосам та алеутам Аляски, які на відміну від підрадянських нібито ледь жевріли. Окрім винищення та асиміляції народів Сибіру та Далекого Сходу, росіяни теж активно долучилися і до геноциду індіанців за той час, коли Аляска належала Російській імперії.


Відлунням тих часів став демонтаж у 2020 році у місті Ситка на Алясці памʼятника правителю російських володінь у Америці Олександру Баранову на тлі протестів на антирасистському підгрунті. Баранов залишив вкрай недобру памʼять у місцевих індіанців тлінкітів. Ще раніше росіяни влаштували фактично геноцид алеутів, мешканців алеутських островів біля узбережжя Аляски. Жорстокість росіяни застосовували аби добитися покори мешканців та примусити їх добувати хутро, яке було основою колоніальної економіки.


Для експлуатації Аляски було створено Російську американську компанію, формально не державну. Але вади російської бюрократії робили її не надто ефективною. Невдалою виявилася російська експансія у Каліфорнію, де було засновано колонію Форт-Росс задля організації сільськогосподарського виробництва та забезпечення продовольством поселення на Алясці.


Російська система управління не могла бути динамічною в умовах конкуренції. У 1841 закінчилася тридцятирічна історія Форт-Росса. А після Східної (Кримської) війни 1853-56, яка йшла, у тому числі і на Далекому Сході, де французьки та англійський флоти наносили удари по російським поселенням, керівництво Росії усвідомило, що не зможе утримати Аляску у разі загострення військової ситуації.


З одного боку Аляска мала протяжний кордон з традиційним супротивником Росії - Великою Британією, яка володіла Канадою. З іншого боку на континенті вже посилилися США, підприємливі мешканці яких вже активно освоювали Аляску. Тому рішення цара Олександра ІІ про продаж цієї території було вимушеним та раціональним. 30 березня 1867 року у Вашингтоні було підписано угоду про продаж, а 18 жовтня того ж року відбулася церемонія передачі Аляски від Росії до США. Вартість покупки - 7 млн 200 тисяч доларів США у золоті.


Американський міф росіян

І ось тут починається суцільна міфологія росіян. Значною мірою росіяни взагалі вважають, що Росія не може програти. Якщо і є якась поразка, то вона, мовляв, тимчасова. Втрата території для російського національного характеру вкрай болюча. Тому втрата Аляски, незважаючи на те, що це був чесний та вигідний продаж (за майже усю суму було придбано залізничне обладнання, що дозволило покращити логістику у імперії), сприймається теж як поразка.


Звідси походять історії і про те, що, мовляв корабель з золотом за Аляску не доплив до Росії та потонув. Отже, «гроші не отримали, треба повертати те, що продавали». Дуже популярною є версія про те, що Аляску передали США не назавжди, а лише на сто років. Тому у 1967 році американці «повинні були її повернути», але йшла Холодна війна, і США не стали цього робити, бо їм це не вигідно, а «надто гуманне керівнитцво СРСР вирішило не доводити до ескалації та ядерної війни та не піднімати питання».


Слід зазначити, що у масовій свідомості росіян ця історія з Аляскою набула рис абсолютно міфологічних і позбавлених конкретики та точності. Наприклад, продаж Аляски приписується імператриці Катерині ІІ, що правила у 1762-1796 роках і за часів якої освоєння Аляски лише починалося. Більше того, за правління цієї імператриці імперія мала найбільше розширення на Півдні та Заході, що мабуть, і перетворило її на одного з найбільш легендарних персонажів російської історії. Цій цариці приписується безліч здобутків великого та навпаки найдрібнішого масштабу у різноманітних місцях колишньої Російської імперії. Певну подібність має лише імператор початку вісімнадцятого століття Петро І.


Концентрація цього російського уявлення про Аляску як про втрачену «свою» землю, яку можна та треба повернути, відбувається у популярній вже тридцять три роки пісні «Не валяй дурака, Америка», де зібрані штампи та йдеться про бажання володіти Аляскою та давати раду цій землі та її мешканцям. Показово, що гурт «Любе», який співає пісню є мілітаризованим у стилістиці та підтримує агресивні прагнення Кремля, багато років працював над формуванням ностальгії про радянські часи та реваншистського духу.


***


Росіяни воліли б повернення Аляски, як землі, яку було втрачено, на їх думку, «несправедливо». Ця тема, звісно не звучить офіційно, хоча одіозні політики можуть дозволити собі згадки. Зрозуміло, що росіянина уражає у першу чергі той факт, що тепер Аляскою володіє головний суперник та навіть ворог. Але цей ворог дужий і відібрати цю землю назад у росіян не вийде. Фольклор про несправедливість та необхідність повернення Аляски, встановлення «справедливого кордону» є дуже показовим для розуміння глибини російського реваншизму.


Джерело: "The Gaze"

17 переглядів0 коментарів

留言


bottom of page