top of page
  • Фото автораКущ Олексій

Після війни Україна могла б перехопити релокацію енергоємних виробництв з європейського регіону



Енергія є одним із найважливіших індикаторів факторної конкурентоспроможності.


Ми бачимо як цілий глобальний кластер (ЄС) занурюється в рецесію, незважаючи на переваги в технологіях і високий внутрішній платоспроможний попит.


Не рятує навіть домінуючий третинний сектор економіки - сфера послуг.


Після війни Україна могла б перехопити релокацію енергоємних виробництв з європейського регіону. Як це зараз робить, наприклад, Туреччина.


Хоча в Туреччині фактор енергоозброєності гірший, ніж у нас.


Турки тільки 2023 року почали завантаження ядерного палива у свою першу АЕС "Аккую".


У планах будівництво ще двох - "Синоп" та "Ігнеада". Але це все дуже далека перспектива.


Україна вже використовує три атомні станції, а четверта - окупована.


Здавалося б з такою базовою генерацією у нас лише один шлях розвитку - базове споживання, яке може формувати лише енергоємна промисловість.


Для економіки кукурудзи і "кав'ярень", з вмираючими мегаполісами, така базова генерація непотрібна: можна обійтися сонячною і вітровою.


У колишній системі розміщення продуктивних сил, атомна генерація України була орієнтована на базову енергоємну промисловість.


Таксономічна сітка економічних районів СРСР передбачала створення трьох районів, які входили до складу Української РСР:


- Донецько-Придніпровський - зокрема 2 промислові райони - Донбас і Придніпров'я, найбільший Харківський промисловий вузол, великий вузол - Приазов'я,

- Південно-Західний - зокрема найбільший Київський промисловий вузол, великий Львівський вузол,

- Південний - зокрема найбільший Одеський промисловий вузол.


На цей базис і була націлена атомна енергетика. Зараз, ця енергетична міць спирається на промислову порожнечу.


Поки що у нас ніхто не написав програму розвитку енергетики в контексті з програмою розвитку базового споживання - промисловості.


Але ж енергоємні виробництва - це високий рівень доданої вартості, робочі місця, ускладнення профілю економіки.


Один із варіантів - проєкт "Фенікс", запропонований мною для створення чартерних міст для біженців зі сходу у відносній близькості до АЕС із повною дерегуляцією підприємницького середовища для малого бізнесу і зі створенням промислових платформ для формування звичного соціального укладу.


Міста з якісним середовищем життя, а не гетто у вигляді блокових будиночків, без роботи і соціальної інфраструктури.


Якщо ми не створимо опору у вигляді промислового споживання, наша енергетика повільно помре.


І тоді зникне останній соціальний тарифний трос для населення, що дістався нам від минулого.


Тоді дійсно доведеться гасити лампочки, при чому добровільно.


Усі ці історії з експортом електроенергії в Європу або майнінгом криптовалют - лише від відсутності реальних сенсів.


Ціни на електроенергію для промисловості - це один із базових чинників успіху концепції індустріальних парків:


тут важливими є не лише безоплатні та достатні за потужністю точки підключення підприємств до енергетичної інфраструктури, а й прогнозованість цін на електроенергію в горизонті планування три-п'ять років (а краще - до 10 років).


Гарантії щодо прайс-кепів, верхньої планки ціни.


Це необхідно приватному капіталу для здійснення якісного та адекватного бізнес-прогнозування, особливо в частині створення енергоємних виробництв.


Так зване "таргетування ринкових цін на електроенергію для промисловості" - це зовсім не вигадка планових економік, а реальність сучасних ринкових систем.


Ми не говоримо про те, що така політика реалізується в Китаї (цінова мета - 4 центи за кВт-год) або в РФ (7-8 центів за кВт-год).


Подібні механізми застосовувалися і в одній із найбільш ліберальних економік світу - американській:


у період президентства Дональда Трампа мету щодо ціни на електроенергію для промвиробництв було поставлено на рівні 4-6 центів за кВт-год.


Звісно, не йдеться про якісь індикативні ціни, що встановлюються державою.

Це приблизно як операції ФРС на відкритому ринку і встановлення цільової процентної ставки.


Її розмір - це зовсім не зобов'язання банків фондувати один одного під "відсоток Федрезерву".


Сама ФРС за допомогою операцій на міжбанківському ринку (кредитування і залучення коштів на депозит, викуп і продаж цінних паперів) створює умови, за яких ставка кредитування на міжбанківському ринку входить у встановлений цільовий діапазон.


Приблизно так само це працює і на енергетичному ринку, тільки інструментарій Міністерства енергетики США (DOE) дещо інший (дотації, субсидії, пільги) і має більш довгострокові цілі (від 5 до 10 і навіть 20 років).


Як працює механізм цінового таргетування на енергетичному ринку Америки, можна побачити на прикладі реалізації "зеленого курсу" нинішнього президента США Джо Байдена.


Наприклад, DOE заявило про наміри "знизити вартість сонячної електроенергії на 60% протягом наступних 10 років".


Цитата: "Щоб досягти цієї мети в наступні 15 років, необхідно встановити сотні гігават сонячної енергетики в п'ять разів швидше, ніж це відбувається зараз.


З цією метою Міністерство енергетики скорочує термін досягнення цільового показника витрат на сонячну енергію в 2030 р. на п'ять років, встановлюючи нову мету зі зниження поточних витрат з 4,6 цента/кВт-год до 3 центів/кВт-год до 2025 р. і 2 цента/кВт-год до 2030 р.".


Реалізація політики цінового таргетування тісно пов'язана з виділеними державою субсидіями, дотаціями та пільгами.


Зазначений вище план передбачає виділення з держбюджету $128 млн.


Наразі понад 60% генерації в Україні припадає на "Енергоатом", тобто перспективи його розвитку визначатимуть базовий спектр і соціальних ризиків, і економічних.


Стратегічно можна сказати, що наш паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) - це система, що колапсує, на зразок шагреневої шкіри.


З погляду розміщення продуктивних сил він формувався свого часу під зовсім інші параметричні дані промислового і соціального сектору, від яких зараз залишилося 50%.


Відповідно і сама енергетична система має бути збалансована під нові параметри базису, от тільки зробити це в автоматичному режимі або форматі природного "відмирання зайвого" не вдасться.


Потрібна творча функція з боку держави, незважаючи на те, що подібна фраза призведе до інфаркту деяких наших реформаторів.


Але зберегти атомну енергетику без створення стимулів для промислового розвитку, не вдасться.


В іншому випадку - кістяки охолоджувачів кинутих АЕС у полях соняшнику - стануть нашим базовим пейзажем вже назавжди.

6 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page