top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Візит Сі в Москву та розмова з Зеленським: за кого грає Пекін? – Ігор Петренко для ЕL PAIS


Відбувся візит лідера Китаю Сі Цзіньпіна до росії. До цієї події прикуто багато уваги як в Україні, так і у світі. Також є багато різночитань значення цього візиту для різних сторін. Хтось вважає, що це безумовний вияв підтримки Москви з боку Пекіна, хтось – що це підвищення ставок Китаєм у торгах із Заходом, а хтось, що Сі просто приїхав на розпродаж російських ресурсів, який влаштував путін через санкції та програш в енергетичній війні з ЄС. Що ж насправді означає цей візит та які наслідки він матиме для війни росії проти України? Про це в матеріалі для ЕL PAIS розповів експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна» Ігор Петренко. Переклад матеріалу наводимо нижче.


Розглянемо цей візит з точки зору всіх зацікавлених сторін, їх вихідних позицій, очікувань та результатів.


Китай

Китай прагне до розширення свого геополітичного впливу. Пекін відчуває дисонанс між своїм економічним значенням для світу та політичним впливом, який йому видається обмеженим у наявній світовій системі. Тож Китай активно працює у різних регіонах і має певні успіхи. Він перезавантажує відносини з арабськими країнами, Ізраїлем, а також успішно виступає посередником, наприклад в нормалізації відносин між Іраном та Саудівською Аравією. Також Китай дуже активний в Африці та Латинській Америці.


В контексті війни росії проти України Китай теж не проти зайняти позицію миротворця, хоча цю війну, зокрема свій «мириний план», Пекін використовує передусім для озвучення важливих передусім для себе позицій. Наприклад, коли Китай говорить про «повагу до суверенітету всіх країн», він передусім має на увазі Тайвань, а не Україну, або коли згадує про «відмову від менталітету Холодної війни», то це посил у бік Заходу щодо їх ставлення до Китаю.


Також важливо розглянути й позиції Китаю щодо співпраці з рф. Передусім рф для Пекіна – це чудова ресурсна база, де зі значним дисконтом можна отримати все необхідне. Китай розуміє складність ситуації, тому буде витискати з Москви стільки, скільки зможе. Головне для нього – це факт залежності, який Пекін буде посилювати. З іншого боку, Китай не зацікавлений в краху режиму путіна, який для них є зрозумілим і корисним з точки зору конкуренції із Заходом. Не буде росії, а точніше режиму путіна, то всі списи Заходу полетять виключно у Китай. Загалом Пекін любить мати справу з диктаторами, оскільки вони не обмежені демократичними процедурами та тиском громадськості. Проте у підтримці режиму путіна Китай не готовий йти на значні ризики, зокрема він не бажає наражатись на західні санкції, тому ця підтримка буде вкрай обережною, ймовірніше через «треті руки» (Казахстан, Пакистан, Білорусь) й у незначних об’ємах, яких навряд чи буде достатньо рф для значного посилення у війні з Україною. Наразі, за інформацію західних ЗМІ, відомо, що Китай через Туреччину та ОАЕ начебто постачав до росії гвинтівки (1000 одиниць), бронежилети, а також безпілотники та комплектуючі для них на 12 мільйонів доларів.


Тож Китай займає абсолютно прагматичну позицію щодо росії, він не союзник рф, він обережний партнер у виключно цікавих для Китаю сферах, який має свої червоні лінії у відносинах з Москвою. Також варто відзначити, що Піднебесна втрачає від війни росії проти України, оскільки це вкрай погано вплинуло на рух товарів з Китаю в Європу та деякі інші регіони, тому дії путіна викликають і роздратування у Сі, але перспектива посилення залежності росії від Китаю напевно компенсує ці збитки.


Скоріше за все, Китай просто розігруватиме карту Кремля як підвищення ставок у грі із Заходом, але точно на цю «клячу» вставити все він не буде.


рф

Для росії візит Сі – подія року. Перебуваючи в міжнародній ізоляції, путіну вкрай рідко випадає можливість поспілкуватись віч-на-віч з дійсно впливовими лідерами. Тому його пропагандистська машина буде ще довго обсмоктувати цей візит з позиції того, що росія не ізольована і вона має глобальних «союзників» в боротьбі проти колективного Заходу. При цьому путін буде мовчати про масштаб поступок, на які він йде перед Пекіном. «Блакитна мрія» російського диктатора – втягнути Китай у війну з Україною, або бодай отримати летальну зброю від Пекіну. Він безумовно розповідав Сі про необхідність об’єднати зусилля у війни із Заходом, але з огляду на заяви після зустрічі, мрії залащились мріями й замість очікуваної допомоги путін просто ще більше посилив залежність від Піднебесної.


Захід

Захід, передусім США, доволі пильно стежив за візитом Сі до Москви. Насамперед Захід не хоче, щоб Китай активно допомагав росії, зокрема постачав зброю, оскільки це буде затягувати війну в Україні. США зокрема надіслали відповідні сигнали Китаю, що готові до дій в ситуації підтримки Пекіном Москви. У США є внутрішній тиск з боку опозиції, яка критикує демократів за недостатню увагу до «китайської проблеми». Тому Байден і підписав закон про розсекречення інформації щодо походження коронавірусу, що може створити погане реноме для Пекіна. Крім того, я схильний вважати, що видача ордеру на арешт путіна з боку МКС є також сигналом про небажаність контактів з путіним, в тому числі з боку Китаю. Безумовно, цей ордер не є політично вмотивованим, сьогодні є 16 тисяч задокументованих злочинів проти дітей, накази чинити які віддавав путін. Мова йде саме про час, коли цю інформацію оприлюднили.


Як не парадоксально, але адміністрація Байдена навпаки хотіла б нормалізувати відносини з Китаєм, вже навіть був запланований візит Блінкена, але китайська розвідувальна/метеорологічна куля цьому завадила. Думаю, що нормалізації відносин з США хоче і сам Китай, проте він не хоче виглядати слабким у цьому процесі, тому поле для маневрів все ж таки звужене. Китай прагне геополітичного визнання, а Байден каже, що «Америка повернулася!», і в цій системі координат має відбуватись комунікація між ними. Але у будь-якому разі, пряме постачання зброї рф буде мати відповіддю санкції, які вкрай недоречні для Китаю.


Європа щодо Китаю завжди була більш стриманою, але «гра Китаю на боці Кремля» є чинником роздратування і для ЄС.


Україна

Для України Китай є торговельним партнером № 1, але попри це рівень політичних відносин з цією країною є доволі низьким. Вже понад два роки в України навіть немає посла у цій країні, але безумовно це не єдиний чинник, що впливає на двосторонні відносини. Співпраця України та Китаю мала більше точковий характер, ніж системний, й фактично обмежувалась виключно економічним співробітництвом. Безумовно, головними геополітичними партнерами Києва є США, ЄС та Британія, і війна росії проти України це ще раз засвідчила. Проте нормальні відносини з Пекіном є важливими для Києва. Зеленський не розглядає Китай як союзника росії, він чудово розуміє, що для Китаю ніхто однозначно не друг, як ніхто однозначно не ворог. Коли було вигідно, Китай дружив і з США. Також очевидно, що інтереси Києва та Заходу щодо потенційного постачання Китаєм зброї росії однозначно збігаються, це спільне завдання для всіх сторін.


Президент Зеленський був стриманий в оцінці «мирного плану» від Китаю. Зокрема там є положення щодо якого може бути вибудований діалог Києва та Пекіну – необхідність поваги суверенітету та територіальної цілісності. Зрозуміло, що ця позиція є невигідною росії, але Китай і Україну, хоч і з різних причин, вона влаштовує, тобто з цим можна працювати. Також і Китай, і Україна говорять про необхідність розробки нової концепції безпеки, тобто і це теж є точкою дотику. Сі багато говорить про міжнародне право й необхідність дотримання міжнародних правил, і Україна також до цього закликає. Але безумовно на відносини України та Китаю буде впливати й динаміка його відносин із Заходом, і це суттєва частина і так складного рівняння.

Поки Київ очікує на розмову з китайським лідером, яка вочевидь матиме загальний характер з акцентами на важливості миру, дотриманні міжнародних правил тощо, але не матиме поки практичних результатів, оскільки немає відповідних передумов. Проте ця розмова буде важливою, адже дасть можливість Зеленському озвучити напряму Сі свою позицію, українське бачення ситуації та можливо намітити подальші напрями потенційного діалогу та кооперації з важливих для двох країн тем.


Результати візиту

З огляду на заяви, які прозвучали від путіна та Сі Цзіньпіна, головним вигодонабувачем візиту став саме Китай. По-перше, путін заявив про готовність рф перейти на юані у зовнішній торгівлі. Навряд чи путін буде таким чином посилювати рубль. По-друге, путін підіграв Сі у просуванні тези щодо відмови від менталітету Холодної війни. Двоє лідерів заявили, що відносини їхніх країн не є військово-політичним союзом, не мають блокового і конфронтаційного характеру, також не спрямовані проти третіх країн. По-третє, жодних серйозних документів Сі та путін не підписали, окрім заяв про плани поглиблення партнерства та про плани економічного співробітництва. По-четверте, путін підіграв Сі у його миротворчих планах, хоча цей план уже з перших пунктів йде в розріз з інтересами рф. Так путін на спільній з лідером КНР Сі Цзіньпіном прес-конференції заявив, що «мирний план» Китаю щодо війни в Україні можна буде взяти за основу, коли до цього будуть готові Захід та Україна. Натомість лідер Китаю говорив більше загальними фразами на кшталт важливості дружби Китаю та рф для світу, необхідності дотримання статуту ООН та досягнення миру. В цілому на підсумковій прес-конференції Сі був небагатослівним.

Позиція Китаю щодо війни росії проти України буде більше тяжіти до нейтральності, ніж до підтримки Москви, хоча неупередженим Пекін все ж складно назвати, адже комунікації з Києвом у нього обмаль. Медіатор-миротворець – це роль яку хоче отримати Китай, і це є частиною його глобальної ідеології. Для Китаю і росія, і Україна є партнери. Москва – зручна ресурсна база та інструмент торгів із Заходом за геополітичний вплив. А Україна є частиною продовольчої безпеки Китаю. В цілому візит Сі до Москви був виключно на користь Китаю і нічого хорошого для росії, окрім теми для розмов пропагандистів, не приніс. В підсумку Китай закріпив своє домінування над рф та до певної міри, з його позиції, зміцнив свій образ миротворчої держави як антитези Заходу, яка виступає не з войовничих, а з конструктивних позицій. Тому «стратегічного союзу» між Китаєм та рф немає, росія для Пекіна – це один з інструментів просування своєї глобальної ідеології місця Китаю у світі. Про перспективи відносин Китаю й України можна вже буде говорити після початку діалогу лідерів двох країн.


Джерело: "ЕL PAIS"

5 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page