top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Чи допоможе війна консолідувати українські еліти та позбавитись від сировинної консервації української економіки? - Agenda Pública


Agenda Pública та Аналітичний центр «Об’єднана Україна» представляють щотижневу серію статей «Фокус Україна», в якій аналізують, як розвиватиметься військовий конфлікт в Україні та політична та економічна ситуація в країні. Автори статей – Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук та Олексій Кущ, експерти аналітичного центру «Об’єднана Україна». З перекладом чергового матеріалу серії можна ознайомитись нижче.


Масований удар по Ізраїлю, здійснений Іраном за допомогою близько 170 ударних БПЛА, 130 балістичних та 20 крилатих ракет, змінив загальний контекст сприйняття війни в Україні. Масований наступ Росії приносить лише поодинокі тактичні успіхи, тому країна-терорист доповнює дії на фронті ракетним терором. Війна підштовхує владу до пошуку короткого шляху переходу до нової економічної моделі.


У відбитті атаки Ізраїль отримав суттєву допомогу від Повітряних Сил США, Великої Британії та Франції, які є членами НАТО. Це повернуло до життя дискусію про можливість участі безпосередньо авіації та ППО окремих країн-членів Альянсу у закритті неба над Україною для російського агресора. Особливо це актуально на тлі все ще великого потенціалу РФ та дефіциту засобів ППО та ракет у України.


Отже кілька країн-членів НАТО (США, Великобританія, Франція) на прикладі Ізраїлю показали, що вони реально можуть забезпечити фактично повний захист від терору. У небі Ізраїлю та інших країн регіону вони успішно протидіяли іранським ракетам і дронам. Ізраїль не є країною НАТО, але на його захист виступили країни НАТО, і для цього не потрібно було активувати п'яту статтю про колективну оборону в Альянсі. Дійсний захист Ізраїлю від іранських дронів і ракет не втягнув і не втягне союзників із НАТО у пряме протистояння з Іраном і не викликає жодної ескалації. Україна не закликає солдатів із країн-партнерів воювати за нас на фронті в Україні – ми закликаємо як мінімум надати нам достатні можливості захиститися від російських ракет та дронів. Коли літаки чи ППО партнерів збиватимуть російські ракети та дрони в небі України чи в небі країн, у які ці ракети та дрони залітають, це не відрізнятиметься від ситуації з Ізраїлем. Це не зіткнення з армією Росії. Це допомога у захисті від терору. Як сказав президент Зеленський у інтервʼю, терор має програвати всюди і повністю, а не десь більше, а десь менше. Тільки це може зберегти безпеку всім у світі.


Наразі ж росіяни намагаються продовжувати терор з руйнування українських міст за допомогою ракетних ударів. Так, 17 квітня ракетами був зруйнований обʼєкт соціальної інфраструктури у Чернігові, там загинуло 18 людей, пошкоджень зазнали житлові будинки та лікарня. 19 квітня російська ракета поцілила у пʼятиповерховий будинок у Дніпрі, зруйнувала його верхні поверхи. Загинуло  троє людей. Одночасно росіяни завдали ударів по Дніпропетровській області, де теж були загиблі мирні жителі. Весь час  не припиняються удари «Шахедами», крилатими та балістичними ракетами по інших містах, зокрема по Одесі. Дрони, артилерія та керовані авіабомби використовуються росіянами для тиску на прифронтові та прикордонні громади, де постійно гинуть мирні мешканці. У тому числі росіяни прицільно бʼють по машинах соціальної сфери, зокрема автомагазинах та машинах електриків, що обслуговують віддалені райони.


Зараз на сході Росія всіма силами намагається просунутися далі за межу, де її агресію зупинили в 2014-2015 роках. Росію не турбують свої втрати. Задля просування Росія свідомо руйнує вщент міста у Донецькій області, весь світ бачить на що перетворила Росія Бахмут і Авдіївку. Але просування є повільним. Від  злітної смуги Донецького аеропорту, де лінія фронту була 24 лютого 2022 року до села Уманське, де українці тримають оборону – дванадцять кілометрів. Цей шлях друга армія світу пройшла за два з лишком роки. І попри все намагається рухатися далі. За словами головнокомандувача Збройних Сил України генерала Олександра Сирського: «Ворог зосереджує зусилля для прориву нашої оборони на захід від Бахмута, для виходу до каналу Сіверський Донець – Донбас, для оволодіння населеним пунктом Часів Яр, створення умов для подальшого просування в Краматорську агломерацію… вище російське командування поставило своїм військам завдання захопити Часів Яр до 9 травня». 9 травня є головним святом умовної «релігії великої перемоги у Великій вітчизняній війні» для РФ. Вона замінила реальну історію, включила самовиправдання росіян за будь-який свій злочин, оскільки вони, мовляв, воюють не з людьми, а з «нацистами», хоча саме Росія і є втіленням усього того зла, яке московські пропагандисти приписали ворогам. Ось приклад російської бойової активності з реалізації наступальних задумів вищого командування РФ лише за одну звичайну добу протягом тижня: 33 атаки на Бахмутському напрямку, 15 на Авдіївському, 30 на Новопавлівському, 7 на Оріхівському. На Херсонському напрямку російські окупанти намагаються вибити українські підрозділи із плацдармів на лівобережжі Дніпра і в один з останніх днів здійснили там 5 безуспішних атак на позиції українських військ. 


Становище складне. Але очевидно, що країна-агресор у великій напрузі. Їй доводиться віднаходити живу силу для компенсації втрат. Москва відправляє на війну особовий склад Тихоокеанського флоту Росії, а також 11-ї армії ВПС та ППО з Далекого Сходу. Згідно з рішенням командувача Тихоокеанського флоту РФ Віктора Лііни, ротації до Сирії повністю припинено, і весь особовий склад, який мав їхати туди, вирушає до зони бойових дій на територію України. Це приблизно 2000 одиниць живої сили. Ще близько 400 солдатів з числа військових частин 11-ї армії ВПС та ППО, дислокованої на території далекосхідного Хабаровського краю Росії, підуть на укомплектування 155-ї та 40-ї бригад морської піхоти Росії, які ведуть бойові дії проти України та мають некомплект через величезні втрати. Частина особового складу з військових з'єднань Далекого Сходу РФ увійде до нової мотострілецької бригади держави-агресора, яку формують у Воронежі.


Логічно і правильно, що люті російські атаки призводять до систематичних ударів відплати по РФ та російських обʼєктах на тимчасово окупованих територіях із болючими результатами для росіян. Так, дрони  Сил оборони України спочатку знищили російську РЛС далекої дії у Брянській області «Небо-У», яка контролювала повітряний простір на 700 км углиб України. Вартість такого комплексу може сягати 100 мільйонів доларів, він був уражений 7 дронами-камікадзе. Згодом дрони успішно атакували російську загоризонтну станцію радіолокації в Мордовії, в Ковилкіно, за 680 кілометрів від кордонів України. Це РЛС «Контейнер», який став на бойове чергування у 2019 році. Ця РЛС має можливість виявлення цілі на дальності до 3000 кілометрів та на висоті понад 100 кілометрів. Тобто це важливі складові сил агресії РФ, що дозволяють моніторити небо над кількома країнами і готувати удари та повітряні операції проти України. Також дрони вдарили по Казанському авіаційному заводові імені Горбунова, який виробляє і ремонтує військові літаки, в тому числі бомбардувальники Ту-22М і Ту-160М. У районі підприємства оголошувалась повітряна тривога, а з території не лише Казанського авіаційного заводу, а й Казанського вертолітного заводу, і навіть нафтопереробних підприємств у Нижньокамську та Казані, а також заводів вільної економічної зони «Алабуга» було евакуйовано персонал. На кілька годин припиняли роботу аеропорти Казані та Нижнього Новгорода. Також Головне управління розвідки міністерства оборони України повідомило про те, що в Самарі, на аеродромі Кряж спалили транспортний вертоліт окупантів Мі-8 вартістю 10-15 мільйонів доларів. 20 квітня відбулася масштабна атака близько п'ятдесяти безпілотників проти важливих об'єктів країни-агресора у 8 областях: Білгородській, Брянській, Курській, Тульській, Смоленській, Рязанській, Калузькій і навіть Московській. Метою була енергетична інфраструктура, яка живить об'єкти російського ВПК. Після атак у деяких районах виникли проблеми зі світлом та водопостачанням. І хоча окупанти стверджують, що вони збили всі БПЛА, є відеоматеріали, які доводять, що Росія традиційно бреше. Вражені щонайменше три електропідстанції у Калузі та Брянську, горіла база зберігання пального у Смоленській області. Значення таких ударів не лише у виведенні з ладу військових і промислових об'єктів РФ, у зриві ритмічності російської економіки та ділового життя. Це наочна демонстрація населенню РФ того факту, що за все доведеться платити і за агресію буде покарання. 


Внаслідок удару українських ракет по аеродрому загарбників у тимчасово окупованому Криму в Джанкої було знищено 4 пускові установки ЗРК С-400; 3 радіолокаційні станції; пункт управління засобами ППО; апаратура спостереження за повітряним простором "Фундамент-М". Число уражених або знищених об'єктів авіації ворога та чисельність втрат серед особового складу російської окупаційної армії поки що уточнюється. Також було завдано ударів по штабах російського угруповання на тимчасово окупованій території України зі значними втратами для командного складу росіян. Зокрема у Бахмуті внаслідок удару РСЗВ «Хаймарс» було знищено командний пункт 331-го парашутно-десантного полку РФ. Знищено вісім офіцерів, серед яких начальник артилерії, начальник розвідки та начальник звʼязку полку. Одночасно стало відомо, що удар по Луганському машинобудівному заводу минулого тижня теж виявився результативним. Внаслідок ракетного удару було знищено командира 59-ї бригади управління ЗС РФ.


Слід зазначити також, що критична ситуація з ракетами для ППО України та явною недостатністю сучасних ЗРК не дозволила Росії змінити хід повітряної війни на свою користь. ППО України працює ефективно, і ефективність зростає. Наприклад у ніч на 19 квітня під час відбиття російської атаки, було збито 29 повітряних цілей із 36. І серед цих цілей уперше зʼявилися крилаті ракети Х-22, що раніше було неможливо. Головне ж, уперше, на дистанції понад 300 кілометрів над Чорним морем, було уражено російський стратегічний бомбардувальник Ту-22М3, який впав на території РФ. Стратегічні бомбардувальники перестали бути невразливими. 


Ситуація з постачанням необхідних Силам оборони України озброєнь та боєприпасів має тенденцію на зміни в позитивний бік, оскільки питання вирішується на системній основі на різних майданчиках. Ця тема була основною як на засіданні Ради Україна – НАТО, так і на саміті Європейської Ради. Крім того, Палата представників Конгресу США проголосувала за закон про виділення 60 млрд додаткового фінансування для України на безпекову, бюджетну і економічну допомогу. 


Обмеження у роботі онлайн-казино

Важливий Указ підписав президент В. Зеленський 20 квітня за підсумками засідання РНБО щодо обмежень для "грального бізнесу".


Основні положення документу наступні:


•обмежити рекламу онлайн-казино;

•визначити ліміти гри на тиждень та ліміти витрат;

•запровадити систему онлайн-моніторингу;

•ввести обмеження для військових;

•СБУ має провести перевірки організаторів азартних ігор;

•блокувати нелегальні веб-сайти азартних ігор.


Почалося все з петиції військовослужбовця та громадського активіста П. Петриченка, котра була зареєстрована 29 березня цього року та швидко набрала необхідну кількість голосів від громадян. Сам П. Петриченко загинув на фронті у квітні, що лише посилило у суспільстві увагу до проблеми обмежень для онлайн-казино.


Серед основних претензій, які є в українському суспільстві до онлайн-казино, є той факт, що вони, фактично, через шахрайські схеми одержують кошти від військовослужбовців. Цим самим впливаючи на боєздатність армії та бойовий дух.


Особливістю політичної діяльності президента В. Зеленського є те, що він схильний очолювати потужні суспільні рухи та ініціативи, надаючи їм політичного та юридичного оформлення. Історія з онлайн-казино у даному випадку є показовою. Є суспільна ініціатива, яка відображає реальну проблему, довкола неї об’єднуються лідери думок та активісти, запускають збір підписів під петицією, і коли дана петиція одержує необхідну кількість голосів, то сам президент підтримує ініціативу на найвищому рівні.


Очевидно, що зараз подібні суспільно-політичні ініціативи є свідченням того, що, не зважаючи на війну, в Україні продовжує консолідуватися та розвиватися громадянське суспільство, що усвідомлює себе суб’єктом української політики, який може і має визначати ключові правила для держави.


Україна вирішує надскладну задачу запуску власного оборонно-промислового комплексу і цей процес відбувається як в умовах передвоєнної деіндустріалізації так і під час демографічної і кадрової кризи військового часу

Як змінилась структура експорту з України з 2005-го року? Можна сказати, кардинально. 2005-й рік, взагалі, можна вважати, певним чином, маркерним. У 2004-му році Україна продемонструвала один з найбільших у світі темпів зростання економіки. В це зараз майже не віриться, але тоді ВВП України зріс на 11,8%.


Взагалі, Україна, починаючи з 2003 року демонструвала потужну динаміку економічного зростання валового продукту:


- 2002-й рік - 5,3%.

- 2003-й рік - 9,5%.

- 2004-й рік - 11,8%.


Деякі експерти кажуть, що то було кон'юнктурне зростання, пов'язане із високою динамікою світових цін на товари нашого експорту після тривалої кризи 90-х років.


Як би там не було, але Україну тоді навіть назвали "східноєвропейським тигром" на кшталт "азіатських тигрів": Південної Кореї, Сингапуру, Гонконгу та Тайваню.


До речі, у періоді з 2002 по 2005 роки, Україна не співпрацювала з МВФ в частині отримання від фонду кредитних траншів. У 2004 році був погоджений так званий "попереджувальний стенд-бай", але ця програма не була активована.


То яка тоді була структура українського експорту?


Експорт продовольства та аграрної сировини склав лише 4,26 млрд дол або 13,2%. Експорт мінеральних продуктів (корисні копалини) – 4,1 млрд дол або 12,9%. Обсяг машин, транспортних засобів, устаткування та приладів, тобто товарів з високим рівнем доданої вартості, склав 4,31 млрд дол або 13,4%. На першому місці - експорт металів - 13,78 млрд дол або 42,8%.


З 2005-го року, відбувся злам тренду розвитку і цей процес посилився з 2008-го року, коли Україна фактично на 16 довгих років стала постійним пацієнтом "реанімобілю" МВФ.


Хоча експорт товарів з високим рівнем доданої вартості мав ще дві точки зростання у 2011 та 2012 роках, коли вказаний показник склав 10,72 та 11,18 млрд дол відповідно.


Що стосується загального показника експорту з України, то тут ми спостерігаємо чотири піки зростання:


2008-й - 63,2 млрд дол.

2011-й - 62,38 млрд дол.

2012-й - 64,5 млрд дол.

2021-й - 63,11 млрд дол.


Вище за 2012-й в Україні ніколи не було показників експорту.


У 2023-му році даний індикатор знизився до 34,7 млрд дол, повернувшись майже на рівень 2005-го року. А якщо врахувати вартість грошей у часі (інфляцію долару), то опинився значно нижче.


В той же час показник імпорту у 2023-му році перевищив 62 млрд дол.


Взагалі, стеля зростання українського експорту явно не перевищує 80 млрд дол у нинішніх цінах. Основна причина цього – сировинний характер економіки.


Сировина має спадаючу віддачу: кожна нова тонна врожайності зерна чи умовна тонна сировини на виснажених родовищах потребуватиме більших капітальних вкладень. Причому, незважаючи на інвестиції, рано чи пізно буде досягнута стеля зростання. Плюс гранична продуктивність праці і віддачі капіталу, низький ефект на масштабі. Відносна капіталізація сировинної економіки без розвитку промисловості та сфери послуг буде постійно знижуватись.


З граничним сировинним експортом на рівні 70 млрд, максимальний рівень імпорту (споживчого та інвестиційного) для України складатиме не більше 90 млрд (з урахуванням максимального допустимого рівня торгового дефіциту у мінус 20 млрд дол).


У контексті розвитку внутрішнього сектору економіки, максимальний рівень ВВП для України досягне не більше 300 млрд дол у нинішніх цінах (зовнішньоекономічний обіг в Україні – приблизно 50% ВВП).


Тобто за умови консервації сировинної економічної моделі, Україна ніколи не досягне рівня ВВП у 500 млрд дол, не кажучи вже про один трильйон доларів – просто не дозволить стеля зростання, як відсікач швидкості, встановлений на вантажній фурі.


У 2023-му році структура експорту в Україні суттєво видозмінилась у бік посилення сировинної залежності:


- експорт продовольства та аграрної сировини склав 22 млрд дол або 63,4%;


- експорт мінеральних продуктів впав до 2,3 млрд (6,5%), але тут зіграв свою роль фактор логістики – у 2022 році (тобто на першому році війни) даний показник склав традиційні 4,1 млрд дол або 10%;


- експорт товарів з високим рівнем доданої вартості зменшився до 2,15 млрд дол або 6,2%, поступившись навіть експорту корисних копалин в умовах транспортної блокади;


- експорт металів впав до 3,9 млрд дол або 11,2%.


Тобто бачимо набір екзогенних та ендогенних негативних факторів, внаслідок яких відбулась сировинна консервація української економіки.


До перших слід віднести війну, втрату традиційних ринків збуту складної промислової продукції.


До других – відсутність внутрішніх амортизаторів і компенсаторів, блокування кредитної активності, відсутність національної промислової політики, деградацію системи освіти.


Ситуація, що склалась, має певні позитивні і негативні виміри.


Розпочнемо з негативних.


Обмежений рівень капіталізації економіки через її сировинність – це відносно низькі зарплати, соціальні стандарти, пенсії. Рівень заробітної плати є похідною від рівня доданої вартості в економіці.


Спрацьовує і "голландська хвороба" сировинних економік, яка призводить до деіндустріалізації та слаборозвинутого сектору послуг.


І "ефект Мацуями" – коли в економіці з'являється високодохідна сировинна галузь, весь капітал перетікає саме туди.


І пастка бідності Бруно Кналла: падіння рівня доданої вартості призводить до спрощення ринку праці, скорочення внутрішніх ресурсів, які можна направити на освіту та науку і, на новому колі – чергове падіння продуктивності економіки.


Але є і плюси: на тлі демографічної ями, сировинні ресурси будуть розподілятись на менше число мешканців, тобто подушевий дохід може зрости.


Але навіть якщо це станеться, необхідно пам'ятати, що таке зростання буде лише у випадку, коли в країні з'явиться щось на кшталт резервного фонду, де акумулюватимуться сировинні доходи країни.


Інакше всі кошти від експорту підуть на користь декількох ФПГ: олігархічних та транснаціональних. І така модель не передбачає виділення достатніх коштів на освіту, науку і оборону.


Тобто, сировинна країна зможе існувати лише під якоюсь безпековою парасолькою з імпортною зброєю та залученими іноземними технологами і технічними фахівцями.


Перехід до нової моделі економіки потребуватиме запуск в економіці модерного «українського проекту»

Чим відрізняється умовна «корпоратократія» від "стейтбілдінгу" держави?


Перша орієнтується на прибуток, друга – на безпеку.


Наприклад, якщо транснаціональній корпорації вигідно розміщення ланцюжків додаткової вартості в інших країнах, вона це робитиме. Так, найбільші американські компанії відкрили свої заводи в країнах Азії. Держава так не має права рахувати.


А як має діяти держава?


Нехай на одиницю товару собівартість виробництва у Азії на 30% нижче, ніж у відповідній країні. Але підприємства, які працюють на своїй території, сплатять податки до місцевого бюджету. Будуть створені робочі місця та свої громадяни отримають зарплату. Знову податки підуть до бюджету та пенсійних фондів. Працівники витратять свою зарплату у національному секторі торгівлі та послуг. За ефектом мультиплікатора це призведе до зростання ВВП у пропорції мінімум 1:3. Сектор послуг створить робочі місця, сплатить податки та виплатить зарплати. Гроші знову повернуться до бюджету. Держава перерахує зарплати бюджетникам, лікарям, вчителям. Які теж підуть витрачати гроші у секторі послуг. Навіть з урахуванням імпорту, ефект мультиплікатора буде в кілька разів вищий за стартові витрати і зростання собівартості. Саме тому поляки не пускають українське зерно, хоч воно й дешевше і за логікою українських чиновників може стимулювати розвиток польського свинарства.


Таким чином, на одній чаші ваг 30% додаткового прибутку корпорацій, на іншій – зростання ВВП у 2-3 рази вище за початкові витрати.


Свого часу американський економіст Леонтьєв отримав нобелівську премію з економіки за теорію міжсекторальних балансів та перетоків: одна одиниця витрат у машинобудуванні = 0,3 одиниці у виробництві металу + 0,2 одиниці у хімії та полімерах тощо.


Стейтбілдинг чи будівництво держави тим успішніше, що правильніше застосовується модель міжсекторальної взаємодії. Крайності у вигляді автаркії тут також шкідливі. Потрібно, щоб економіка розвивалася гармонійно, збалансовано.


Українська аграрна модель економіки на жаль має структурно непропорційний вигляд. Погано, коли держава займається профітом корпорацій, а не створенням гармонійного та функціонального економічного "тіла".


В Україні на рівні експертного мейнстриму вирішили, що:


- держава не повинна взагалі нічого регулювати;


- Треба робити лише те, що в нас дешевше у собівартості, ніж в інших країнах.


Так виник специфічний агрокульт. Агрокульту не потрібна держава, крім відшкодування ПДВ та дешевої логістики під час експорту сировини. І лише виробництво агропродукції в Україні дешевше, ніж в інших країнах, щоправда, на базі низької земельної ренти.


Після актуалізації ринку землі, прибуток агросектору істотно знизиться, оскільки доведеться платити за землю більше або відволікати фінансовий ресурс на її викуп.


В умовах глобального загострення ситуації стейтбілдинг та питання безпеки замінюють корпоратократію, фактор безпеки витісняє фактор профіту.


Що в цьому контексті чекає на Україну? Є ризик появи "младоолігархів", які в такому випадку потіснять стару олігархічну "гвардію", заробивши капітали під час війни. Можливий також прихід транснаціональних корпорацій. Як буде далі – покаже час. Хотілося б перейти до стейтбілдингу, але це вимагатиме повної перепрошивки мейнстрімної смислової матриці.


Джерело: "Agenda Pública"

23 перегляди0 коментарів

Comments


bottom of page