Незакінчена історія латвійського Абрене, – Дмитро Левусь

Після окупації 1940 у Латвії знають: хижа природа не дозволить Росії нікого випустити з свого впливу. Тому вступ до НАТО став не лише ознакою цивілізаційного вибору Латвії, але й запорукою її безпеки. Про це в матеріалі для The Gaze повідомив експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна» Дмитро Левусь. З повним текстом матеріалу можна ознайомитись нижче.

У парламенті Латвії (Саейма) у Ризі є герби усіх земель Латвії, серед яких Абрене. Місто відноситься до Латгалії - східної частини Латвії. У середньовіччі схід Латгалії, де знаходиться Абрене, був ареною боротьби між німцями Лівонського ордену та Псковською республікою, а коли Псков перейшов під контроль Москви, почалися битви між лицарями та Московією. Але це місто з околицями наразі не входить до складу Латвії. Тепер воно називаэться Питалово, Псковська область Російскої Федерації. Російська назва Питалово походить із латишської: «pie Talava» - «біля Талави».

Талава була князівством латгалів, яке 13-му столітті завоювали німці та не втримали під тиском Москви. З 16-го століття кордон там стабільний. Російська імперія після Першої світової війни припинила своє існування, а Латвія зуміла скористатися моментом. У війні з білогвардійцями, залишками німецьких військ у Балтії та з більшовиками вона виборола свою незалежність.

У січні 1920 латвійці разом з поляками визволили столицю Латгалії – Даугавпілс, у взаємодії з естонцями та місцевими антибільшовицькими повстанцями зайняли Абрене. Більшовицька Росія запросила миру. 11 серпня у Ризі було підписано мирний договір між радянською Росією та Латвією.

У договорі зазначалося, що Росія відмовляється «на віковічний час від суверенних прав, що належали Росії на Латвію та її народ». Кордон пройшов колишньою лінією фронту, отже Питалово увійшло до Латвійської Республіки. З 1925 Питалово носило назву Яунлатгале – Нова Латгалія, а з 1935 Абрене. Це був центр повіту до якого приєднали частину власне латгальських земель Лудзенського повіту.

Життя було таким самим як у всій незалежній Латвії у цей період. За переписом 1935 населення складало близько ста тисяч чоловік, з них росіян сорок відсотків. На відміну від «ощасливлених» радянською владою інших районів колишньої Псковської губернії та Росії тут росіяни мали можливість ходити у церкву, займатися підприємництвом, ніхто не заганяв їх у колгосп.

Росіяни ніколи не відпускають «своє»

До початку 30-х років більшовицька Росія готувала комуністичний путч у Латвії. Російські більшовики не могли пробачити, що Латвія виборола незалежність. А ще готували світову комуністичну революцію. Для Латвії у Москви були готові кадри із числа червоних латвійських стрільців. Тривалий час вони були головною організованою озброєною силою більшовиків, стрижнем державних органів та карального органу ЧК.

Москві вдалося сформувати певне коло симпатиків у Абрене. У делегації фіктивного Народного Саейму, до сесії Верховного Совєта СРСР 2-6 серпня 1940, що згорнула незалежність Латвії був абренський комуністичний підпільник Дергач. З липня 1941 почалася німецька окупація Латвії. Відступ німецьких військ у серпні 1944 року означав повернення радянських порядків і старт вилучення Абрене із Латвії.

Як Абрене стає Питаловим

В історії з перетворенням Абрене на Питалово та передачу його до РРФСР є кілька цікавих моментів. Якщо передача Таганрогу від України до РРФСР у 1925 оформлювалася лише Постановою ЦВК СРСР «Про врегулювання кордонів», з Абрене імітувалася законність. Президія Верховної Ради Латвійської РСР, 12 серпня 1944 року, прийняла рішення «Про приєднання Вишгородського, Качановського та Толковського повітів до РРФСР».

Після цього Президія СРСР декретом від 23 серпня 1944 року, за яким утворювалася Псковська область затвердила ці зміни «у відповідь на численні прохання мешканців» та прохання ВР ЛРСР. Бачимо імітацію «радянської законності» на кшталт «власного бажання».

Плюс, на той момент ще не виключалася можливість створення радянським диктатором Йосипом Сталіним із балтійських держав низки «незалежних» соціалістичних сателітів. «Рішення» керівників радянської Латвії про відмову від цих районів сталося ще до створення області, до якої вони увійшли. Символічно, що для територій були використані назви повітів часів російської імперії. Для російських імперців у комуністичному камуфляжі відбулася реконкіста, повернення російських земель.

Рішенню опиралися місцеві люди. Делегації абренських росіян їздили до Даугавпілса та до Риги, до уряду ЛРСР з проханнями залишити їх землю в Латвійській РСР. З листами до керівників СРСР марно зверталися місцеві комуністичні активісти.

Абрене зазнало трагедії «радянизації». Керівні партійні та радянські кадри були прислані із РРФСР, місцеві керівники або переїхали до Латвійської РСР або були відсторонені. Було проведено колективізацію. 1 березня 1950 року за наказом міністра внутрішніх справ СРСР Сергія Круглова із Абренського краю до Красноярського краю було депортовано «1415 куркулів, бандитів та націоналістів».

Для росіян існує теза про те, що Питалово було відібрано як покарання «за злочини латвійських нацистів проти російськомовного населення під час гітлерівської окупації».

Відмовитися від Абрене - отримати НАТО

У часи відновлення незалежності Латвії про Абрене згадали. Юридичні підстави для повернення міста існували. Адже незалежна Латвія постала не як правонаступниця ЛРСР, а Латвії, окупованої Москвою у 1940-му. Тому відбулося повернення до старої системи договорів. Серед них Ризький Договір 1920 з Росією, за яким Абрене визнавалося латвійським.

Але головним завданням для латвійського народу було відновлення незалежності та виведення колишніх радянських, а на 1992 рік вже російських військ. Після окупації 1940 у Латвії знають: хижа природа не дозволить Росії нікого випустити з свого впливу. Тому вступ до НАТО став не лише ознакою цивілізаційного вибору Латвії, але й запорукою її безпеки.

При цьому в Альянсі зазначали, що до нього не можуть бути прийняті країни, які мають територіальні суперечки з країнами поза нього. Тоді у Ризі було прийнято політичне рішення «забути про Абрене». Членом НАТО Латвія стала у квітні 2004 року. Ситуація не була пустим шантажем, про що свідчать слова екс-президента Латвії Вайри Віке-Фрейберг: «При вступі до міжнародних структур, які гарантують Латвії незалежність, безпеку та розвиток ми повинні прийняти реалії, які склалися у Європі – у тому числі те, що Абрене або Питалово більше не контролюється Латвійською державою».

Остаточна відмова від цієї території відбулася після укладання угоди про кордон з РФ у 2007 році і викликала спротив у Латвії. Група депутатів Саейма подала позов до Конституційного Суду Латвії про невідповідність цього договору Конституції та Декларації Незалежності Латвії. Конституційний Суд визнав цей позов необґрунтованим, на підставі того, що у Декларації Незалежності немає згадки про Абрене, як складову частину латвійської території.

***

В 2005 президент Росії Владімір Путін, який усіх міряє по собі, вирішив, що Латвія будь-що прагне повернути Абрене. І хамські сказав: від мертвого віслюка вуха отримають, а не Питалово. А потім в ході агресії РФ проти України оголошував про «приєднання нових територій та внесення їх до конституції РФ». Путін, який вважає, що Росії дозволено геть усе, насправді створив прецедент. Раз Росія розширяється, то так само вона може і згорнутися. Хто знає, може Питалово-Абрене очікує інша доля ніж бути просто депресивною російською провінцією.

Джерело: "The Gaze"