Авторитарний режим у Кремлі ніколи не погодиться добровільно здійснити реальний демократичний транзит, тому що це банально означатиме його кінець. Про це у своїй статті для The Gaze пише політичний експерт Максим Степаненко. З текстом статті можна ознайомитися нижче.
Як би не намагалася волати сучасна російська державна пропаганда, нескінченна війна з Заходом у всіх сферах життя не є єдиною можливою формою і сенсом існування Росії. Тим не менш, саме в цьому наразі вдається переконувати власне населення режиму у Кремлі. Чому і як ми детально розглядали у першій частині статті. Так чи інакше, ліберально-демократичний світ, хоч і дуже повільно, але усвідомлює злочинну сутність кремлівської влади. Саме тому, світ якнайшвидше має дійти згоди, що цей режим, який і надалі буде проводити політику рашизму, має бути подоланий. А територія та населення має отримати реальну допомогу у здійсненні демократичного транзиту та перебудові економіки на ринкових засадах.
В першу чергу, сила і міць чинного режиму у Кремлі полягає у його централізованості, яка дає можливість концентрувати всі наявні ресурси в одних руках і однією метою. У сценарії розділення території сучасної РФ на національні суверенні держави або ж певні міждержавні утворення, відповідно, будуть розділені і ресурси, якими вони керують. Тобто в один руках буде суттєво менше ресурсів, які потенційно можна спрямувати на експансію. Наразі режим у Кремлі, володіючи неадекватно великою територією, здатний підтримувати себе як певна форма автаркії. Зрозуміло, що у умовних декількох десятків держав не буде такої економічної подушки безпеки.
Слід чітко усвідомлювати, що військова поразка режиму у Кремлі і продовження його існування – це запорука продовження агресивної політики реваншизму цього режиму. При чому не має суттєвої різниці, програє Кремль на кордонах України, відповідно плану Зеленського, чи буде розгромлений безпосередньо у Москві. Відповідно, і особа російського диктатора Владіміра Путіна другорядна. Суть у тому, що якщо цей режим продовжить існувати у будь-якій формі, він не відмовиться від своєї агресивної політики, поки в нього будуть ресурси, достатні для її здійснення.
Натомість, військова поразка режиму у Кремлі і заснування принципово нового, ліберально-демократичного устрою, буде вважатися вже перемогою майбутньої демократичної Росії, як би дико це зараз не звучало. Власне, саме тому, наприклад, в сучасній Німеччині немає «дня поразки» у Другій світовій. Німецький демократичний режим святкує перемогу над нацизмом разом з усім цивілізованим світом.
Ядерна палиця
Говорячи про Росію, неможливо залишити осторонь питання ядерної зброї, яка знаходиться в руках режиму у Кремлі. Саме чинник ядерної зброї використовується Москвою як останній аргумент того, що режиму не можна завдавати остаточної військової поразки. Те саме стосується і демонтажу “російської імперії”. Фактор ядерної зброї має бути однією з головних причин необхідності припинення існування політичного режиму у Кремлі.
Так сталося, що не тільки РФ має ядерну зброю. Проте, побоювання щодо його використання у світової спільноти існують щодо Росії та Північної Кореї. При чому, справа навіть не у ворогуючих ідеологіях, адже, наприклад, Китай має чималий ядерний арсенал, другу за розміром економіку і є авторитарної країною під керівництвом комуністичної партії, яка проводить агресивну політику на міжнародній арені. Але навіть попри такі, здавалося, розбіжності у світу немає реальних побоювань щодо непередбачуваного застосування ядерної зброї Китаєм. Саме непередбачуваного. З іншого боку, у випадку з Москвою та Пхеньяном у світу існують побоювання саме через неадекватність, непередбачуваність та відверту агресивність їх режимів.
Існуючий в інформаційному просторі аргумент, що мовляв «краще домовлятися з одним маніяком, ніж з купою таких» заснований переважно на ірраціональному почутті страху. Якщо ж відкинути це, залишивши місце тільки для «ratio», можна дійти протилежного висновку. Адже ядерна зброя вже знаходиться в руках так званих «маніяків», які у будь-який момент можуть застосувати цю зброю проти кого-завгодно. Єдиною реальної гарантією ядерної безпеки у світі є тільки примусова денуклеаризація РФ.
Кулі на монети переплавити
У випадку з сучасною Російською Федерацією та тим станом населення, яке утримує режим у Кремлі, марно сподіватися на добровільний демократичний транзит, тим паче на добровільну денуклеаризацію. Як і у випадку з післявоєнною Японією, територія, яку зараз тероризує режим у Кремлі, має певний час адмініструватися кваліфікованими менеджерами, які зможуть у найбільш ефективний спосіб реорганізувати економічну структуру та інтегрувати її у світовий ринок. Важливо не лише розділити територію сучасної РФ, але подбати про налагодження між цими територіями економічних ланцюжків за ліберально-демократичною моделлю. Саме цей аспект є суттю і гарантією стабільності і безпеки на всьому континенті. Союз демократичних країн має взяти на себе відповідальність за середньостроковий розвиток цих регіонів.
Власне, сама логіка неминучого та необхідного розділення території, яку наразі утримує режим у Кремлі, має керуватися, в першу чергу, економічною логікою. Саме досягнення якомога швидших результатів в економічній сфері, які відобразяться, зокрема, і на рівні життя населення цих умовних адміністративних одиниць, має бути першочерговою задачею для тимчасових модераторів цих територій.
Досягнення відносно швидкого, але головне, позитивного результату в економічній сфері матиме для населення, яке не одне століття перебувало під кремлівським ярмом, ключовим моментом, який в широкому сенсі означатиме добрі наміри та переваги цього транзиту. З огляду на те, наскільки занедбаною є переважна більшість території сучасної РФ, цього буде досягти достатньо просто. Саме це стане найкращим агітатором на користь демократичної форми правління та ринкових моделей економіки.
Вже в подальшому, після встановлення нових економік на ринкові рейки, можна розглядати встановлення меж суверенних держав, згідно з волевиявлення народу цих територій. Це вже питання технічне, яке має бути вирішене у демократичний спосіб. Ключовою задачею є якраз створення умов, необхідних для зародження і подальший розвиток населення цих територій у демократичній парадигмі світу.
***
Чинний авторитарний режим у Кремлі ніколи не погодиться добровільно здійснити реальний демократичний транзит, тому що це банально означатиме його кінець. Більше того, навіть гіпотетично уявивши, що таке бажання колись з’явиться, розуміємо, що воно приречене на провал. Адже, як це постійно трапляється в історії, щоб не намагався зібрати Кремль, виходить автомат. Тому йому немає місця серед сучасних цивілізованих країн світу. А населення, яке він століттями утримує у рабстві, заслуговує отримати свободи, які у демократичному світі вважаються базовими та невід’ємними.
Право на життя, на свободу думки та самовираження, недоторканість власності і вільної економічної діяльності, право впливати на життя у власній країні та ще багато чого, що суперечить самій сутності авторитарного режиму у Кремлі. Саме тому демократичний світ має усвідомити реальну загрозу та об’єднати зусилля для повалення і неможливості відродження агресивної політики “російського світу”.
Джерело: "The Gaze"
Comments