Постать Кіссінджера показова, адже показує еволюцію настроїв західного істеблішменту протягом останніх десятиліть. Про це у своїй статті для The Gaze пише Петро Олещук, експерт аналітичного центру "Об'єднана Україна". З текстом статті можна ознайомитися нижче.
29 листопада 2023 у сторічному віці помер колишній Держсекретар США, відомий дипломат, політолог та лауреат Нобелевської премії миру – Генрі Кіссінджер. Його життя було дуже довгим та наповненим подіями. Маючи стосунок до таких історичних подій як завершення війни у В’єтнамі, він уже давно залишався поза активною політикою, продовжуючи впливати на неї у форматі коментарів, публікацій та інтерв’ю, які він давав майже до кінця власного життя.
У 70-их роках ХХ століття Кіссінджер був одним із найвпливовіших зовнішньополітичних стратегів США. У 1973-1977 він займав посаду державного секретаря Сполучених штатів. Тоді він став одним з «архітекторів» пом'якшення військово-політичного протистояння Радянського Союзу й Китаю з США та країнами Заходу.
У плані поглядів, Кіссінджера завжди називали представником течії «політичного реалізму» - концепції міжнародних відносин, що виходить із пріоритету національних держав, які є раціональними та егоїстичними суб’єктами та постійно конкурують між собою. Реалізм розглядає держави як раціональні довгострокові утворення, що діють за допомогою дипломатії високого рівня. «Реалізм» Кіссінджера постійно проявляв себе у його зовнішньополітичних діях, і був, зрештою, постійним об’єктом для критики.
Модель зовнішньої політики від Кіссінджера
Незадовго до власної смерті Кіссінджер дає інтерв’ю для ізраїльського видання «Маарів», де, зокрема, розказує про власну роль у «Війні судного дня», що відбулася 50 років тому на Близькому сході між Ізраїлем та коаліцією арабських держав. Логіка дій Кіссінджера досить показова з точки зору не лише його дій, але і підходів, які демонстрували США протягом десятиліть.
Отже, згідно з Кіссінджером, США тоді планували використовувати наступ Єгипту як важіль для врегулювання ситуації на Близькому сході, а найбільше вони тоді були занепокоєні, щоб Ізраїль у своєму наступі «не зайшов занадто далеко». При цьому, Вашингтон не був зацікавлений і у перемозі Єгипту та Сирії, оскільки це була б перемога СРСР.
США були рішуче проти того, аби надавати Ізраїлю зброю, користуючись власними літаками, тому вони вимагали, аби Ізраїль надсилав за зброєю власний транспорт. Крім того, Кіссінджер дав зрозуміти керівництву Ізраїлю, що активна підтримка з боку США розпочнеться лише після того, як вони покажуть власну спроможність стримувати арабські сили.
Коли ж постало питання про припинення вогню, то США не хотіли піднімати подібне питання, поки армія Ізраїлю не перейшла у наступ, оскільки хотіли все завершити як «тріумф» американської зброї над радянською. Крім того, резолюцію про припинення війни до ООН США відмовилися вносити, тому її ініціаторами виступили Великобританія та Австралія.
Це лише деякі моменти у політиці США часів Кіссінджера, які цілком перегукуються з зовнішньополітичною моделлю поведінки Вашингтону у новітніх реаліях. І тут немає нічого дивного, адже Кіссінджер залишається досі авторитетом та зразком для наслідування сучасних американських дипломатів. І хоча сам Кіссінджер був євреєм, що постійно підкреслював, а Ізраїль тривалий час був важливим партнером США, але навіть у лінії поведінки щодо Ізраїлю зберігалися елементи зовнішньої політики «за Кіссінджером»: не допускати ескалації за будь-яку ціну, не давати жодній зі сторін здобувати як рішучу перемогу, так і рішучу поразку, офіційно дистанціюватися від конфлікту так далеко, як тільки лише це можливо, розглядати конфлікт як засіб тиску на обидві сторони.
Кіссінджер та Україна
На момент проголошення незалежності України Кіссінджер був уже поза активною політикою, але продовжував залишатися авторитетним науковцем, який, зокрема, був автором численних наукових праць, серед яких класичний твір – «Дипломатія». Характерно, що там майже не було згадок про Україну. Показовим є навіть лише те, що в 1991 році Сполучені Штати виступали проти розпаду СРСР, а також те, що Росія має особливе ставлення до України як до «колиски православ’я».
У цьому відображається типове для його покоління західних дипломатів ставлення до України як до чогось невіддільного від Росії, а тому – не надто значимого, оскільки саме Росія залишиться константою системи міжнародних відносин. Тому у 2008 році Кіссінджер виступав проти вступу України до НАТО, а після анексії Росією Криму 2014 року засуджував антиросійські санкції, впроваджувані країнами Заходу.
Зрозуміло, що це викликало осуд та критику з боку українців, але це не була просто проросійська позиція. Для «реаліста» Кіссінджера міжнародна політика була сферою конкуренції великих держав, до числа яких безумовно належала Росія, яка би нікуди завтра не поділася. Тому з нею треба не ворогувати, а намагатися втягнути у систему відносин, яка зрештою примусить Росіяю діяти раціонально. І уже на основі цієї раціональності можна намагатися вибудувати баланс. А політика Кіссінджера, як уже відзначалося вище, це завжди про баланс, а не про перемогу когось над кимось.
Але його позиція все ж еволюціонувала, і наприкінці власного життя він все ж був змушений «помітити» Україну. Власне, так само, як це зробили чимало західних політиків та науковців після 24 лютого 2022. Спочатку він «радив» українському керівництву подумати про врегулювання конфлікту з Росією на основі територіальних поступок. Але зрештою був змушений визнати, що архітектура безпеки у Європі майбутнього неможлива без членства України у НАТО. Хоча і тут він йшов звичною для себе дорогою пошуку балансу, пропонуючи наступний шлях вступу України до НАТО – спершу вступає неокупована частина, що означає зупинку війни, а далі уже саме членство України у Північноатлантичному альянсі унеможливлює будь-які бойові дії як з боку України, так і з боку Росії. Таким чином, він залишався собою до останнього.
Але постать Кіссінджера все ж показова, адже показує еволюцію настроїв західного істеблішменту протягом останніх десятиліть: від твердої переконаності, що Україна – «зона інтересів Росії», до розуміння, що без України безпека у Європі та світі просто неможлива.
Джерело: "The Gaze"
Comments