Запровадження формату військової економіки в ХХІ столітті в умовах інформаційного суспільства споживання вже не є ані можливим, ані доцільним. Про це в матеріалі для Gazeta.ua повідомив експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», фінансовий аналітик Олексій Кущ. Ознайомитись з текстом можна нижче.
Тема переходу України на рейки так званої військової економіки стала зараз досить популярною, хоча до війни, зазвичай, проблематика індустріального розвитку країни були не надто непопулярною як у суспільстві, так і на рівні політичних еліт.
Концепція розвитку України "зерно та мізки", яка була вперше презентована на форумі у Давосі ще до повномасштабної війни, не передбачала розвиток промисловості як такої.
Не змінилась ця ситуація і зараз, бо і досі на рівні уряду не прийнято промислову політку, яка б визначала основні вектори розвитку промисловості, зокрема і галузей ВПК.
Натомість, звіти ЮНКТАД ООН свідчать, що більше ніж 100 країн світу, які формують майже 90% глобального ВВП, такі політики мають. Які концентруються або у вертикальному розширенні (нарощення індустріальних "м'язів"), або у горизонтальному розвитку (підвищення продуктивності праці та мінімізація відставання від провідних країн світу), або на адаптаційних складових (адаптація економіки до шостого технологічного укладу).
Україна зустріла війну у активній фазі деіндустріалізації, символом якої стала перебудова заводу "Арсенал" в центрі міста у фастфуд. Окреме питання, чи потрібно виробляти військову оптику в самому центрі столиці, але символ на те і є символічною, а не смисловою одиницею.
Якщо сказати стисло, то ядро економіки - промисловість. Ядро промисловості - машинобудування. Зовнішній контур промислового ядра - переробка/обробка. Саме ця структура формує контур розвитку ВПК. Плюс наука та профтехосвіта.
Вказана архітектоніка дає зрозуміти, що будь-яке стимулювання ВПК "з кінця", тобто з кінцевої частини технологічного ланцюга нічого не дасть. У найкращому разі у нас буде "викруткове" ВПК на імпортних комплектуючих. На яке весь час будуть тиснуть ланцюжки поставок імпортних комплектуючих.
Тобто алгоритм дій дуже простий: профтехосвіта + створення центрів трансферту інновацій у промисловому кластері (від науки та інноваторів у виробництво) + розвиток переробних та обробних галузей + розвиток машинобудування = конкурентоспроможне ВПК.
До речі, у РФ промисловість у 2023 році збільшиться на 3,5%, переробка - на 7,5%, а машинобудування - на 23%, що свідчить, що свою "матрьошку" розвитку ВПК росіяни вже створили.
Тут треба сказати, що успішний розвиток ВПК зараз не є тотожним запровадженню так званої військової економіки як базової моделі економічного розвитку.
Що стосується формату військової економіки, то її запровадження в ХХІ столітті в умовах інформаційного суспільства споживання вже не є ані можливим, ані доцільним.
Зараз можна розраховувати хіба на деякі елементи мобілізаційної економіки.
І цьому є одне фундаментальне пояснення.
Воно полягає у системній зміні секторальної будови економіки під час Другої світової війни і тепер. Тоді був індустріальний уклад, і 80% ВВП формуваллась у первинному та вторинному секторах економіки (приблизно порівну 40/40).
Тому формат військової економіки полягав лише у перезавантаженні промисловості з цивільних рейок на військові. І у перемиканні приватного попиту на державне замовлення. Це як перенаправити потяг з однієї колії на іншу шляхом перемикання стрілок. Умовно кажучи, з точки зору збуту, Генрі Форду у 1942 році байдуже було, які авто виробляти, цивільні чи військові. Останні навіть легше - стабільне держзамовлення, нуль маркетингу та реклами, ще й держава допоможе приструнити профспілки.
Але зараз постіндустріальна фаза.
Навіть в Україні більше 60% ВВП - це сектор послуг, який формує найбільшу зайнятість населення, обсяг податків у бюджет та вклад у ВВП. Перевести його у формат військової економіки - це завідомо програти. Уявіть собі, як мільйони барбершоперів, офіціантів чи масажистів крокують у холодні цехи, де останній верстат зупинився років 20 тому. І все вже здано на металобрухт. Тому заклики до переходу на "військову економіку" дійсно є духопідйомними і надихаючими, але це все - від незнання сучасних економічних процесів.
Сама модель секторального поділу економіки була розроблена Аланом Фішером, Коліном Кларком і Жаном Фурастьє у 1935-1949 роках.
До речі, в РФ ніхто структуру економіки через коліно не ламав і сектор послуг як був домінуючим і складав більше 60% ВВП, таким і залишився.
То що ж робити Україні під час війни, як прилаштувати економіку до специфіки військового стану?
Перш за все, акумулювати доходи від сировинного сектору та сектору послуг на потреби технічної освіти, науки, інновацій і стимулів розвитку проривних галузей промисловості, зокрема ВПК. Тобто дати можливість цивільній економіці заробити гроші для фінансування необхідних галузей ВПК.
Розуміти, що ВПК не будується у порожнечі. Необхідні галузі подвійного призначення: суміжники, комплектуючі, переробка сировини, обробні галузі, машинобудування. Для цього потрібні державні інвестиції за рахунок цивільних доходів та приватні інвестиції під гарантії держави, тисячі висококваліфікованих технічних фахівців, зростання продуктивності праці, генерація винаходів тощо. Умовно кажучи, потрібен кластер ВПК, який формуться в середовищі промислового розвитку, технічної освіти та науки за рахунок доходів цивільного сектору економіки та прибутків від експорту сировини.
Мобілізаційна економіка, або військове кейнсіанство у специфічних умовах ХХІ століття полягає у створенні державою економічних стимулів для забезпечення перемоги у війні. Системні умови та налаштування стимулів - це і використання творчої енергії підприємців за умови відповідної політики держави. Синергія державного стимулювання та підприємницької активності.
Наприклад, окрема платформа держзакупівель, в тому числі у оборонному замовленні, для малого і середнього бізнесу.
Чи надання Генштабу права на фінансування науково-дослідних та конструкторських робіт, промислових зразків, моделей та інновацій.
Створення цифрової платформи "вулиця майстрів" для відбору найкращих винаходів та технологій у секторі оборони. Ця платформа має функціонувати у інтерактивному режимі, із зворотнім зв'язком виробників та військових. Тобто "вулиця майстрів" - це цифровий інструмент для запуску горизонтальної конкуренції між винаходами. Це системний коворкінг та бізнес-акселератор, коли держава стає своєрідним "бізнес-ангелом" таких проєктів. А потім Генштаб через систему попередніх замовлень "витягує" переможців по вертикалі, забезпечуючи вже ринкову конкурентоспроможність для вітчизняних виробників. Своєрідна вертикально-горизонтальна акселерація проектів оборонного замовлення. Але для цього необхідно надати Генштабу право на фінансування наукових та інноваційних розробок на стадії ідеї. І тоді ми виграємо "дронову війну".
Наразі весь наш дискурс зосереджено лише навколо "кому дали" і "кому не дали", кого запросили на нараду, а кого - ні. З таким підходом у технологічній війні точно не перемогти.
Якщо взяти Індекси промислової продукції за видами діяльності та основними промисловими групами (ОПГ) у 2023 році за січень-вересень, то ми можемо побачити, що певні зміни вже є. Так, за січень-вересеь 2023 року промислове виробництво зросло на 2,4%.
За певними статтями зростання можна знайти і показники, за якими камуфлюються індикатори розвитку вітчизняного ВПК.
Це зростання виробництва:
• харчових продуктів на 11%;
• неметалевої продукції - 20,8%
• цементу, вапна, гіпсу - 33,8%
• бетону - 18,8%
• абразивних матеріалів - 22,2%
• хімічної продукції - 12,2%
• гуми і пластмаси - 16,4;
• профнастілу, труб - 10,6%
• кольорових металів - 38,1%
• готових металевих виробів - 38%
• будівельних конструкцій - 23,8%
• зброї та боєприпасів - 76,1%
• військових транспортних засобів - 97,3%
• електричного устаткування - 11,3%
• машин - 26,1%
• автотранспортних засобів - 84%
• металообробки - 56,8%
• машинобудування - 15,3%
• електротехніки, оптики - 56,1%
• електродвигунів - 19,6%
• проводів, кабелів - 101,2%.
Тобто бачимо, що, незважаючи на стереотипне уявлення, українська промисловість перезапустилась на старій індустріальній та кадровій базі і працює на межі можливого (зокрема, у контексті джерел електроенергії, яких недостатньо).
За прямими статтями військового виробництва зростання випуску складає 70-90%, за опосередкованими галузями - від 10% до 100%.
Єдина галузь, де поки не досягнуто конвергенції зусиль держави та бізнесу, - це легка промисловість (пошиття форми та одягу для ЗСУ) - тут поки що спостерігається падіння обсягів виробництва та засилля імпорту.
Все це, звичайно, не перекреслює доцільність вибудови більш ефективного сектору ВПК та промислового ядра в цілому. Але робота тут має бути системною та послідовною, без агітації, демагогії та економічного фентезі на кшталт "військової економіки", перехід до якої призведе лише до краху економіки цивільної, коли, з одного боку, не буде побудовано цехи "у кожній хаті", а з іншого - буде втрачено ефективний третинний сектор економіки, який наразі формує і робочі місця, і податки до бюджету, і показник ВВП.
Джерело: "Gazeta.ua"