1. Щодо співпраці татарського та башкирського визвольного рухів
14 квітня 2023 року відбулося підписання «Декларації башкирського та татарського національного рухів про взаємне визнання та співпрацю». Декларацію було підписано між Комітетом Башкирського національного руху за кордоном та Урядом незалежного Татарстану (також діє за кордоном). Незважаючи на те, що обидві організації, і татарська, і башкирська вимушені діяти за межами росії, підписання не є суто декларативною дією, яка не несе ніякого сенсу. Головним підписантом від татарської сторони виступив Рафіс Кашапов, практично легенда татарського національно-визвольного руху, з часів розпаду СРСР широко відомий у трюкрському світі, людина яка за свої переконання зазнавала переслідувань у рф, після 2014 року за підтримку України був увʼязнений російською владою, після визволення зумів виїхати через Україну до Великої Британії (у 2019 році). З башкирського боку стоїть підпис Руслана Габбасова, представника нового покоління башкирських борців за незалежність, організатор протестів на захист священої гори Куш-Тау, який вимушений був втекти до Литви, де і перебуває наразі, також зайнявши активну позицію у підтримці України. Тобто, з огляду на власне фігури тих, хто підписав деклрацію, можна говорити про те, що в них є певний авторитет та потенціал, незважаючи на відсутність у рф, і Кашапов, і Габбасов перебувають у постійному діалозі та дискусії та не відірвані від процесів, які відбуваються на батьківщині. Обидва лідери безкпомпромісні щодо майбутнього рф і вважають за необхідне добиватися повної незалежності Татарстану та Башкортостану, вони прямо вказують на імперський характер більшої частини російської опозиції на еміграції. Більше того, Декларація, яку підписано, має і інше значення. Москва вдало та активно використовує наявні проблеми у відносинах між башкирами та татарами, які є спорідненими народами, але, водночас, мають різні історичні шляхи, культури. Внаслідок штучно розпалюваних конфліктів існує низка двосторонніх претензій щодо кородонів, належності певних етнічних груп у обох народів до башкир чи татар, претензії у сфері мови та культури щодо пріоритету. Через це потенціали обох народів не посилюються, а навпаки формуються конфлікти, які відвертають увагу від колооніальної політики Москви та надають Кремлю можливість виступати у ролі арбітру. Натомість у Декларації прямо зазначається, що її спільною метою є координація зусиль на шляху боротьби з московським імперіалізмом та здобуття обома республіками незалежності. Важливо, що згідно з Декларацією визнається недоторканність існуючих кордонів між республіками, що є свідченням реального прогресу у відносинах між обома рухами, які не відволікаються на конфліктне з'ясування належності земель. Крім того, як зазначає Руслан Габбасов: «Вперше в історії двох братніх сусідніх народів відбулося взаємне визнання двох керівних органів башкирського та татарського народів (Комітет Башкирського національного руху та Уряду незалежного Татарстану) як єдино легітимних органів влади».
Текст Декларації:
1. Визнаємо, що Комітет Башкирського національного руху за кордоном та уряд незалежного Татарстану є легітимними та повноважними представниками Башкортостану та Татарстану відповідно.
2. Зобов'язуємося не робити кроків, які могли б нашкодити державним рухам татарського та башкирського народів у їхньому прагненні до свободи та незалежності. Зобов'язуємося сповіщати один одного про ініціативи, які безпосередньо стосуються партнерської сторони.
3. Визнаємо права Башкортостану і Татарстану на здобуття незалежності, вихід зі складу РФ і зобов'язуємося підтримувати один одного на цьому шляху.
4. Гарантуємо дотримання політичних та національно-культурних прав кожної з громад – татарам у Башкортостані, башкирам у Татарстані, що включає:
- право на самоідентифікацію та відмову від явного чи прихованого переписування ідентичності;
- право на здобуття повного циклу середньої освіти регіональною мовою (що не скасовує обов'язкового володіння державною мовою);
- право на створення державних партій та громадських об'єднань (башкирських у Татарстані та татарських у Башкортостані), а також їх роль у політичному житті обох країн;
- право використання регіональної мови у місцевому самоврядуванні.
5. Визнаємо недоторканність існуючих кордонів між нашими республіками.
6. Зобов'язуємося вирішувати всі суперечки та конфлікти між республіками та національними рухами виключно шляхом переговорів.
Уряд незалежного Татарстану, Комітет Башкирського національного руху за кордоном
Рафіс Кашапов, Руслан Габбасов,
Аїда Абдрахманова,Ільшат Кинзябаєв
Лондон - Вільнюс
14 квітня 2023 р.
Таким чином можна стверджувати, що відносини між татарським та башкирським рухом дійсно вийшли на новий рівень на сучасному етапі. Принаймні у середовищі політично активної та впливової еміграції зуміли відійти від навʼязаного Москвою конфліктного дискурсу. У перспективі це створює передумови для активізації та консолідації дій башкирського та татарськго рухів у протидії Кремлю. З високим ступенем ймовірності можемо прогнозувати спроби рф дискредитувати Декларацію та її підписантів, активізацію провокацій конфліктів між башкирами та татарами.
2. Щодо дипломатичного скандалу з главою Татарстану у Молдові Мінніхановим
17 квітня Прикордонна поліція РМ не пропустила до країни главу Татарстану Мінніханова, який прилетів нібито на так званий Конгрес дружби народів у місті Комрат, столиці гагаузької автономії.
Гагаузи є тюркомовним народом, який сповідує православʼя. Близько тридцяти тисяч гагаузів мешкає в Україні, у Південній Бессарабії. Автономія балансувала на межі збройного конфлікту з Кишиневом на початку 90-х років. Пізніше баланс був знайдений. З одного боку реальний статус автономії є доволі умовним, з іншого боку там є дуже міцними проросійські настрої. Інформацінйе поле, яке визначає характер політики, сформовано повністю під впливом росії, її ЗМІ, там актуальним є російський порядок денний. Наразі у автономії відбувається виборчий процес. Росія повністю контролює політичне поле. На пост Башкана Гагаузії претендують восьмеро кандидатів. Практично усі ці політики є більшою або меншою мірою проросійськими. Причина полягає у тому, що політик, який не декларує бажання дружити з росією, не може розраховувати на успіх у Гагаузії. Вибори Башкана Гагузії мають відбутися 30 квітня.
У такому контексті візит Мінніханова набуває іншого звучання. Саме на запрошення одного із кандидатів, Віктора Петрова, і мав прибути на «Конгрес» глава Татарстану. Є відомості, що з Мінніхановим мала прибути делегація, у складі якої перебував православний священик, який мав вручити кандидату у Башкани Петрову медаль від патріарха РПЦ Кирила Гундяєва. Це виглядає як створення певних переваг для одного з кандидатів. Майже незавувальовано Петрову надав би моральну підтримку керівник одного з провідних регіонів росії, підкреслено тюркського регіону, непряма підтримка надійшла б від патріарха РПЦ. Для проросійської, тюркської та проавославної Гагаузії це більш ніж символічно. Разом з тим, це не означало б однозначної перемоги Петрова, оскільки інші кандидати мають свої конкурентні переваги та практично кожен вишукує можливість продемонструвати, що саме він є тим, хто зможе налагодити звʼязки з росією, саме його підтримує Москва.
Слід зазначити, що невдалий візит Мінніханова, який прикордонна служба Молдови розцінила як втручання у внутрішні справи Республіки Молдова, свідчить, що Москва залишає за главою Татарстану певну можливість маневру з представницькими функціями у справах «Турану», тюркського світу. Він покликаний демонструвати успішність життя тюркських народів у рф, можливість вільного спілкування зі світом, через цей канал Кремль, який позиціонує рф як багатонаціональну та навіть тюркську державу, налагоджує контакт з тюркськими країнами. Крім того, еліта Татарстану виступала і як оператор налагодження контактів та інтеграції кримськотатарської спільноти до рф після окупації Кримського півострова у 2014 році та пізніше. Татарстан демонструвався як модель співпраці з Москвою, відбувалися контакти тих керівників кримських татар, що пішли на колаборацію з окупантами, з татарськими чиновниками, освітянами, бізнесом. Цей процес однозначно не міг бути успішним для кримських татар через низку причин. Але, ймовірно, у Кремлі вважали, що певним чином Татарстан досяг цілей, які були поставлені Путіним. Татарстанський істеблішмент та бізнес мав певні преференції на півострові, йому були передані певні обʼєкти нерухомості.
3. Північний Кавказ. Північна Осетія Аланія - Інгушетія.
У ніч з 25 на 26 квітня 2023 року на кордоні між Північною Осетією та Інгушетією сталася масова бійка між інгуською та осетинською молоддю із застосуванням вогнепальної зброї (можливо з травматичною зброєю). Бійка сталася на території «Пригородного району», який у 1992 році був місцем жорстких зіткнень через те, що його територія історично належала інгушам, але у 1944 їх було депортовано. Натомість після повернення із заслання 1957 року цю територію не було включено до складу відновленої Чечено-Інгуської АРСР. У 1992 році конфлікт між осетинами та інгушами закінчився втручанням російської армії, за великим рахунком на стороні осетинів. Загинуло близько 600 осіб, у тому числі до 500 інгушів. Примітно, що у памʼяті інгуського народу ті події мають велике значення, але конфліктні ситуації останнім часом мають латентний характер. У нинішньому конфлікті показово, що придушенню його наслідків приділив увагу офіціоз обох територіальних утворень, є заява МВС Північної Осетії, до місця конфлікту їздив особисто міністра національностей Інгушетії. Місцеві телеграм-канали промосковської спрямованості намагаються вдати, що конфлікт вичерпано. Інформація про те, що осетинська лікарня відмовилася приймати інгуських поранених, наполегливо спростовується, наголошується, що поранені самостійно захотіли їхати до інгуської лікарні. Це свідчить про те, що рецидив конфлікту є цілком можливим і влада намагається не допустити цього. Більше того, помітно, що конфліктний потенціал розцінюється як високий.