Війна дійсно стала ключовим деолігархізатором та процесом зменшення корупційного впливу на владу з боку олігархів. Про це в матеріалі для "The Gaze" повідомив експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», фінансовий аналітик Олексій Кущ. Ознайомитись зі згаданим текстом можна нижче.
Тема корупції в Україні стає «загальним місцем» критик реформ в країні, яка веде найважчу континентальну війну в Європі з часів Другої світової. Корупція в Україні завжди ототожнювалась із олігархами. Війна Росії проти України, як це не парадоксально звучить, стала одним із ключових факторів деолігархізації та вплинула зменшення системного рівня корупції.
Достатньо сказати, що як такі, олігархи в Україні поступово стають надбанням історії та втрачають свій політичний вплив.
Зараз у Києві йде суд над одним з найбільших олігархів в Україні – Ігорем Коломойським, якого опозиція часто пов’язувала із діючою владою та натякала на його «недоторканість».
Але як виявилось, такі підозри були безпідставними: Коломойський утримується під арештом з правом виходу на волю під величезну заставу у 3,9 млрд гривень. Йому висунуті досить серйозні звинувачення.
Перлина його фінансово-промислової групи «Приват» - компанія Укрнафта повернута у систему державного управління і, наразі, демонструє блискучі результати своєї діяльності навіть під час війни, що в котрий раз підкреслює, які кошти державний бюджет втрачав раніше від передачі цього активу під олігархічний контроль.
Інший олігарх – Дмитро Фірташ, вже багато років знаходиться під арештом в Австрії і очікує на екстрадицію у США.
В той же час, до певного моменту він продовжував контролювати свої активи в Україні. Зараз це стало неможливим: основу його рентного бізнесу – облгази (компанії з транспортування газу споживачам), повернуто у державне управління.
Така саме доля спіткала і компанії з передачі електроенергії споживачам, які належали російському бізнесу та українським фінансово-промисловим групам.
Частина активів українських олігархів знижена війною – наприклад Рінат Ахметов та його група втратила два металургійних комбінати у Маріуполі, які були знищені росіянами.
Вже можна зробити проміжні висновки.
За останні півтора роки українські олігархи значною мірою втратили свою економічну базу:
частина їх активів повернута у власність держави або у державне управління (серед найбільш важливий кейсів: повернення у систему державного управління Укрнафти; передача в державне управління облгазів та операторів з розподілу електроенергії; повернення державі видобутку титану);
частина активів втрачена внаслідок агресії рф (окупована або знищена). Найбільш трагічна у цьому контексті подія – знищення двох металургійних комбінатів в Маріуполі;
Медійні активи олігархів були передані державі в рамках створення спільного національного інформаційного простору.
Суттєво зменшився вплив олігархів на внутрішні політичні сили, зокрема парламентські;
Значні обсяги міжнародної фінансової допомоги фактично перевели українських олігархів у фокус міжнародних правоохоронних структур.
Тобто спостерігаємо поєднання двох основних факторів деолігархізації в Україні:
позитивні (повернення активів олігархів у державну власність та/або управління; зміна політичного та правоохоронного середовища в умовах війни);
негативні (знищення активів олігархів внаслідок війни).
Зміни правил гри
Внутрішні резерви країни – у системній зміні правил ринкової гри, що неможливо без подолання корупції. Звичайно, що це питання в Україні не вирішується виключно процесом деолігархізації.
Тут можна згадати і теорію ефективності корупційних угод, висунуту політологом Семюелем Хантінгтоном зі США, який зокрема зазначив, що: «З точки зору економічного зростання, є тільки одна річ, яка гірша за суспільство з негнучкою, надмірно централізованою корумпованою бюрократією – це суспільство з негнучкою, надмірно централізованою чесною бюрократією».
Але тут нам доводиться вибирати, що для українців корисніше: спрощення дозвільних процедур для кількох вітчизняних ФПГ чи економічне зростання та інклюзивний розподіл національного доходу між усіма групами населення.
Дослідження західних економістів показали, що збільшення корупції на 1% гальмує економічне зростання на 0,4%, а скорочення корупційного тиску на один процентний пункт – зростання ВВП на 0,72%.
Тут можна зробити досить простий розрахунок.
Україна в індексі сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, CPI), який складається міжнародною неурядовою організацією Transparency International, посідає місця у другій сотні країн з 30 балами +.
Якби нам вдалося в найближчі п'ять років вийти на рівень Чилі, яка знаходиться в третій десятці рейтингу з 60 балами +, це означало б додавання до нашої скарбнички сприйняття корупції 35 балів +, що могло б трансформуватися в економічне зростання після війни на рівні понад 25% за «п'ятирічку».
Зростання в діапазоні 5% + – це саме те, що може дати Україні ефективні інструменти боротьби з бідністю та дозволить мінімізувати ризик трудової міграції.
Але небезпека корупції полягає не лише у прямих економічних втратах.
Це і спотворення правил чесної ринкової гри між мільйонами економічних агентів, коли апріорі перемагають великі корпорації завдяки політичному лобізму, а доля малого та середнього бізнесу – або тіньова економіка, або спрощена система оподаткування, яка перетворюється на єдиний рятувальний трос.
Це і побудова рентоорієнтованої філософії як в управлінні країною, так і у веденні бізнесу. Те, що ми називаємо рентною, корупційною, сировинною моделлю економіки.
Теоретична модель Андвіга-Моєна говорить про те, що збільшення числа чиновників-корупціонерів пропорційно знижує ймовірність виявлення корупційних транзакцій і водночас знижує потенційні ризики та витрати хабародавця при пошуку необхідного контрагента, тобто того, кому можна «дати».
Те, що в інших країнах загрожує тюремним ув'язненням, багатомільйонним штрафом або навіть смертною карою, у нас обмежується досить помірною відповідальністю.
Ця модель максимально мотивує заробляти саме на корупційній ренті, а не на реальному секторі економіки, «лізти» у політику тощо.
Дохід, отриманий від ренти в цій системі не може бути нікуди інвестований, окрім як у придбання нових корупційних рент, що унеможливлює отримання суспільством соціально значущого ефекту від цих транзакцій – з них не сплачують податки і вони не збільшують легальний ВВП.
Китайський економіст Чан-Жін Вей виявив цікаву закономірність: у разі зниження країни за шкалою індексу сприйняття корупції від рівня Сінгапуру до рівня Мексики (138 місце та 28 балів) рівень офіційного оподаткування зростає на 30% (корупційна рента або фіксований податок за «дах»).
Як зазначив Чан-Жін Вей, корупція призводить не лише до зростання прихованих транзакційних витрат, а й до неможливості інвесторів працювати без «місцевого» прикриття:
«Корупція робить взаємини іноземного інвестора з урядовцями, необхідні, наприклад, для отримання експортних ліцензій чи дозволів на організацію виробництва, менш прозорими та дорожчими. У цьому випадку існування місцевого економічного партнера скорочує для іноземного інвестора трансакційні витрати».
А до такої "співпраці" з місцевими корупційними "елітами" готові далеко не всі інвестори, особливо в сегменті системних компаній.
Між Україною та Чилі більше 35 пунктів індексу сприйняття корупції.
Згідно з дослідженнями Віто Танці та Хаміда Давуді, один пункт індексу – це зміна на 1,3% неподаткових надходжень та на 1% податкових, тобто після війни, ми могли б збирати на 45,5% більше неподаткових платежів до бюджету та на 35% більше податкових надходжень, а це сотні мільярдів гривень, які йдуть на формування корупційних рент.
Як написали Танці та Давуді: «Коли корупція відіграє велику роль у відборі проектів та їх виконавців, результат цього процесу – перекіс бюджету у бік капітальних проектів. Виробляються «Білі слони» та «Собори в пустелі». Деякі проекти завершуються, але ніколи не експлуатуються на повну потужність. Деякі набагато більші і складніші, ніж це необхідно. Якість деяких настільки низька, що вони постійно потребують ремонту, і їх продуктивність виявляється набагато нижчою за очікувану. У таких умовах, не дивно, що капітальні витрати не впливають на економічне зростання, яке очікують економісти».
Корупція позбавляє доходів найменш забезпечені верстви населення: у середньому зростання корупції на один пункт призводить до скорочення доходів 20% найменш забезпечених мешканців країни на 7-8% на рік.
Майбутні перспективи
В економічному контексті можна стверджувати, що війна дійсно стала ключовим деолігархізатором та процесом зменшення корупційного впливу на владу з боку олігархів, яких практично не залишилось в країні.
Тобто деолігархізація, яка відбувається, є ключовим інструментом боротьби з базисом корупції.
Але остаточна перемога над нею можлива лише після формування в Україні сталого прошарку середнього класу, який сформує попит на ідеологічні політичні сили та формування чесних і прозорих правил.
А до цього часу, мінімізація корупційного впливу можлива завдяки застосуванню більш жорстких видів покарання для проявів корупції в умовах військового стану.
Це саме те, про що казав президент України Володимир Зеленський, коли казав про прирівнювання корупції до державної зради.
Джерело: "The Gaze"
ความคิดเห็น