top of page
  • Фото автораUnited Ukraine

Кордон залежності, - Дмитро Левусь


Невдалий для Росії перебіг розвʼязаною нею війни з Україною прискорив процеси потрапляння РФ у залежність від КНР. Про це пише Дмитро Левусь, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. З текстом статті можна ознайомитися нижче.


Кордон Росії з Китаєм формувався з 17-го століття. У 18-му столітті імператор Петро Перший, провів показову та насильницьку вестернізацію Московії. Це не призвело до того, щоб оцю Московію-Росію на Заході одразу стали сприймати як частину європейської цивілізації. Радше йшлося про велику факторію для посередництва у торгівлі зі Сходом. З часом, Росія, через активну участь у великих європейських війнах 18-19 століть та династійних шлюбах, стала сприйматися як постійний та важливий чинник європейської політики. Згодом, вже у девʼятнадцятому столітті, спромоглася створити міф про себе як країну «великої культури європейського кола». Тож стала таким собі екзальтованим членом європейської родини, на кшталт не надто розумного кузена з провінції у шляхетній родині.


Але кордон з Китаєм дійсно виглядав як кордон Заходу з загадковим та чужим Сходом. Росія ж у такому сприйнятті від початку двадцятого століття виглядала у Європі вартовим від можливої загрози зі Сходу.


Цікаво, що ця ілюзія, міф про те, що Росія є силою, яка врівноважує тепер вже не загадковий, а сильний та агресивний Китай, існує і зараз. Ба більше, саме цей міф примушує багатьох у Європі та Північній Америці миритися зі злочинами Росії, її агресією та тиском, відвертим нехтуванням міжнародним правом. Мовляв, вона ж урівноважує Китай, виступає силою, що стримує його. Але аналіз ситуації навколо російсько-китайського кордону дозволяє зрозуміти, що ніякого стримування Китаю з боку Росії немає. РФ є молодшим залежним партнером КНР.


Кордон образи та брехні

Як і будь-який кордон, російсько-китайський має свою міфологію і «історію несправедливості», яка зазвичай є обопільною. У Китаї вважають, що нинішній кордон є несправедливим і Росія окуповує історичні китайські території, серед яких, мовляв і Владивосток.


Претензії сучасного Китаю обгрунтовуються тим, що росіяни загарбали та приєднали до свого царства території, які входили до імперії китайської династії Цин. У девʼятнадцятому столітті кордон був закріплений внаслідок «нерівноправних договорів», Айгунським договором та Пекінським трактатом, у першу чергу. За ними Китай втратив ті території, на яких наразі розташовані Приморський та Хабаровський краї РФ.


Але суть у тому, що Китай, насправді, є таким самим загарбником та зайдою. В історичному плані власне китайські землі займали територію трохи далі на північ за Великий китайський мур. Нинішні північні прикордонні китайські провінції біля рік Амур, Аргунь, Уссурі були населені іншими народами. Ще у 19-му столітті етнічне обличчя цих регіонів було не суто китайським. В основному там жили народи тунгуської групи, які тепер, по обидві сторони кордону, стали, по суті, реліктами та стрімко асимілюються.

Протистояння двох комуністичних імперій

Після Другої світової війни СРСР очікувано підтримав у громадянській війні у Китаї комуністів Мао Цзе Дуна, які перемогли. Але до початку 70-х років легітимність їх урядування була під питанням для більшості вільного світу.


Згодом Захід став вважати легітимними саме комуністів, які до того ж обзавелися ядерною зброєю та зайняли місце постійного члена у Радбезі ООН з правом «вето». А Китайська Республіка на острові Тайвань, де закріпилися Гоміньдан, китайські націоналісти, що зазнали поразки від комуністів, навпаки перетоврилася на частково визнане державне утворення.


Воно все ж підтримується США, в умовах, коли КНР десятиліттями готує вторгнення для приєднання Тайваню. З СРСР все складалося навпаки. Через кілька років після смерті Сталіна у 1953 Москва посварилася з Пекіном. І питання ліквідації наслідків «нерівноправних договорів» стало для Китая надактуальним.


Дві комуністичні країни почали сприймати один одного як ворогів. В умовах Холодної війни, маючи за головного противника США та НАТО, СРСР одночасно тримав кількатисячні угруповання на Далекому Сході. Будував та утримував там укріплені райони та навіть бронепоїзди, які планував використовувати у маневреній обороні. Частина радянських ракет з ядерними боєголовками були націлені саме на КНР.


У військах СРСР на Далекому Сході вивчали структуру, озброєння та тактику китайських військ. Територію цих військових частин прикрашали плакати з намальованими жахливими китайськими солдатами і нагадуванням що це безжальний ворог.


У Київському загальновійськовому училищі, де готували командирів для розвідки, вивчали крім мов «країн агресивного блоку НАТО» і китайську мову. Чи треба говорити, що ті хто вчив її, по закінченню училища їхав командиром взводу розвідки або піхоти саме на Далекий Схід за тисячі кілометрів від Європи.


Служба там була напруженою. Кілька разів траплялися досить масштабні бойові дії. Найбільш відомі бої, які ледь не призвели до повномасштабної війни розгорнулися навколо острова Даманський у 1969 році. Острів Даманський (для китайців Zhēnbǎodǎo - Дорогоцінний) на річці Уссурі наводився Китаєм як приклад навʼязаної угоди.


При підписанні Пекінського трактату у 1860, острів, який знаходиться за фарватером ближче до китайського берега (тоді імперії Цин) був віднесений до території Російської імперії. Це було нелогічним і тоді, і не за правилами щодо проведення кордонів, встановленими вже пізніше, у 20-му столітті, хоча правила ці не є незаперечними і абсолютними.


Але керівництво КНР, яке провадило так звану «культурну революцію» використало бойові дії для обʼєднання свого населення навколо ідеї загрози від СРСР, який остаточно став сприйматися як спадкоємець колоніальної Російської імперії. Саме після цих боїв відбулося налагодження відносин КНР із Заходом. Бої припинилися, острів фактично контролював Китай. Наприкінці існування СРСР у 1991 острів остаточно перейшов під юрисдикцію КНР.


Москва здає позиції

У КНР 17-18 жовтня 2023 року у КНР пройшов Форум «Один пояс, один шлях». На нього прибув російський президент Владімір Путін. Це знакова поїздка для нього. Адже російський диктатор не ризикує їздити по світу через можливість арешту внаслідок виписаного ордеру Міжнародного кримінального суду за депортацію українських дітей з окупованих територій України.


Очевидно, що у комуністичному Китаї, який, зазвичай, лише імітує слідування нормам права у міжнародних відносинах та індиферентний до прав людини, Путін не сприймається як підозрюваний у злочинах.


Напередодні Путін дав інтервʼю китайській державній медіа-корпорації, під час якого запопадливо вихваляв мудрість керівника КНР Сі Цзиньпіна і заперечував будь-які можливі загрози від китайського впливу. Інтервʼю відверто продемонструвало залежність РФ від КНР та зацікавленість Путіна у тому аби Китай не відвернувся від Росії на тлі санкцій та згортання відносин із Заходом.


Саме з цієї позиції він розповів, що РФ вирішила усі територіальні проблеми з Китаєм. Докладно Путін це не розписував, з тіє простої причини, що усі компроміси виглядали, насправді як повне виконання китайських вимог. Зокрема у 2005 після демаркації кордону на річці Амур Китай отримав 337 квадратних кілометрів на островах Великий, Тарабаров та Великий Усурійський. При чому острів Тарабаров став китайським повністю, Великий Уссурійський - на половину. Державна Дума РФ тоді ж ратифікувала цей договір.


Тобто очевидно, Москва не в змозі наполягати на найменшій своїй вимозі.


Слід зазначити, що на Далекому Сході РФ думка, що передача островів невигідна Росії, є якщо не пануючою, то достатньо поширеною. Великий Уссурійський острів використовувався під дачі мешканцями Хабаровська, там жили люди, був побудований укріпрайон. Усередині 2000-х місцеві мешканці навіть безуспішно спробували організувати референдум з питанням щодо проавомірності передачі островів Китаю та довіри президенту РФ через підписану угоду.


***

Невдалий для Росії перебіг розвʼязаною нею війни з Україною прискорив процеси потрапляння РФ у залежність від КНР. Ще з середини 2000-х років Росія взяла курс на задобрення КНР у суперечках. У Китаї не відмовляються від тлумачення наявного кордону з Росією як такого, що склався внаслідок системи «несправедливих договорів». Зараз ситуація для Москви гірша. Їй потрібна різнобічна підтримка Пекіна для продовження війни. У цих умовах Росія перестала бути чинником, що становить небезпеку для Китаю. Інакше кажучи, кордон між Західною та Східною цивілізаціями більше не проходить по Амуру і Уссурі. Його “вартовий” задкує і виконує вказівки Пекіна.


Джерело: "The Gaze"


19 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page