top of page
  • Фото автораКущ Олексій

Після війни Україна матиме, мабуть, найбільший у Європі "екологічний кредит" для розвитку, якщо ...



Якщо не упустить свій шанс або не подарує його іншим.


У своїй стратегії розвитку нам потрібно виходити з кількох стратегічних аксіом майбутнього:


1. Людей стає більше, а природних ресурсів - менше.

2. "Зелений курс" стане базовою матрицею розвитку в найбільших економіках світу: ЄС, США, ядрі Британської співдружності, Японії та Китаї.

3. Основний пул світових інвестицій формуватиметься в програмах "Зеленого курсу".

4. "Брудні економіки" країн, що розвиваються, будуть штучно обмежувати за допомогою спеціального податку на "вуглецевий слід".

5. Еко-параметри економіки стануть ключовими при визначенні її факторної конкурентоспроможності та інвестиційної ємності.


У цьому контексті можна згадати Всесвітній день екологічного боргу, під яким мають на увазі дату, коли людство починає жити в борг, повністю використавши поновлювані ресурси, виділені нам планетою в рамках поточного календарного року.


Йдеться про порівняння двох глобальних показників: екологічного сліду людини і здатності планети відновлюватися і поглинати відходи (планетарна біоємність).


Цей показник почали розраховувати з 1970-го року.


Відтоді день екологічного боргу змістився з 29 грудня на 02 серпня (у 2023-му).


Наразі людству з погляду ресурсів необхідно 1,6 таких планет як Земля, а до 2030-го, якщо нічого не зміниться, - вже дві планети.


Істотне зростання споживання продуктів харчування викликане не тільки збільшенням чисельності жителів планети, а й вирівнюванням у світовій економіці середнього рівня життя між розвиненими країнами і тими, що розвиваються.


Уже зараз, світові аналітики прогнозують тренд вирівнювання між питомою вагою країни за рівнем ВВП у структурі світової економіки та її часткою у світовій чисельності населення.


А це означає, що рівень споживання сировини в таких країнах як Індія та Китай зростатиме швидше, ніж в інших країнах.


Пандемія дала умовним світовим елітам важливу підказку: у майбутньому у світової економіки є тільки два варіанти уникнути глобальної катастрофи.


Перший - це раз на рік під якимось приводом відправляти світову економіку на карантин, на місяць-два.


Варіант можливий лише за наявності об'єктивної екзистенційної загрози на кшталт смертельно небезпечного вірусу.


Другий - обмежити темпи зростання країн, що розвиваються, щоб вони НІКОЛИ не змогли досягти рівня споживання (а отже, і рівня розвитку) розвинених економік.


Є, щоправда, ще третій варіант - "Бог із машини", як у давньогрецькій трагедії, - якась технологічна удача в образі або манни небесної, або насичення безлічі народу п'ятьма хлібами і двома рибами.


Проблема обмеженості ресурсів артикулювалася ще починаючи з 60-х років минулого століття.


Пророком тут виступив професор Бартлетт, який провів на цю тему 1600 лекцій під назвою "Арифметика, населення та енергія".


І кожну з них він починав словами:


"Найбільшим недоліком людства є його нездатність зрозуміти експоненціальну функцію".


Не розуміють цю функцію і в наші дні.


Стосовно теми статті, споживання продуктів харчування і ресурсів збільшується за експонентою, а технології з їх нарощування та ефективного використання - значно повільніше.


Ще у 18-му столітті англієць Томас Мальтус вивів формулу "мальтузіанської пастки", згідно з якою чисельність населення зростає швидше за врожайність основних культур.


Звідси виникли й ідеї соціорасизму та соціального дарвінізму щодо обмеження зростання населення штучним шляхом.


У моделі Мальтуса, після зниження чисельності населення, відбувається демографічний перелом, коли смертність перевищує народжуваність і починається природний спад населення.


При цьому, за інших рівних умов, подушний дохід починає зростати й економіка знаходить нову точку рівноваги на нижчому популяційному рівні та вищому дохідному (на душу населення).


Теорію Мальтуса люто критикували марксисти, які говорили про зумовленість низьких доходів пролетаріату, коли частина робітників формують трудовий резерв для тиску на працевлаштованих, щоб ті погоджувалися на привласнення частини додаткової вартості капіталістами.


Потім різке зростання агротехнологій на певний час змогло компенсувати збільшення чисельності населення.


Але у 20-21 столітті настав час для появи чергової хвилі неомальтузіанців, які використовують термін Броделя про "демографічне перевантаження".


Модель випереджального зростання і прискореної модернізації країн, що розвиваються, знову поставила під загрозу баланс споживання в масштабах світової економіки.


Статистично-аналітичну базу сформував Римський клуб і концепція "нульового зростання" щодо уповільнення динаміки розвитку країн третього світу, яка виникла як "побічна гілка" вже поза стінами клубу.


Наприклад, нобелівський лауреат з економіки Ян Тінберген обґрунтовував модель контролю над народжуваністю для подолання країнами, що розвиваються, "порочного кола злиднів".


Оформлено все було в рамках доповіді "Межі зростання" (1972-й рік), написаної на базі кібернетичної моделі Денніса Медоуза і групи вчених з Массачусетського технологічного університету.


До речі, дію моделі Тінбергена можна на власні очі побачити на прикладі сучасної України.


Якщо розрахувати подушний ВВП, то його динаміка позитивніша, ніж зростання валового продукту загалом - якраз за рахунок того, що ВВП у нас збільшується (окрім фаз кризи) на тлі скорочення чисельності населення.


Дефіцит кваліфікованих трудових ресурсів в Україні майже за Марксом створює тиск на підприємців, і вони змушені платити за працю більше, знижуючи норму додаткової вартості, що привласнюється за рахунок експлуатації найманої праці.


Щоправда, працює це лише щодо вузького переліку робітничих та інженерних професій, які потребують наявності досвіду роботи і високої кваліфікації.


Але скорочення чисельності населення - це те, що штовхатиме у нас середні зарплати вгору.


Це майже підтвердження концепції нових інституціоналістів, зокрема Аджемоглу і Робінсона, які висунули теорію, що чума у Великій Британії, яка скоротила населення країни вдвічі, зіграла ключову роль в ослабленні кріпосного права та розвитку більш прогресивних капіталістичних відносин (селяни користувалися тим, що їх залишилося мало, і залишали собі більшу частину врожаю, ніж до епідемії, а землевласник змушений був погоджуватися).


Тема обмеженості природних ресурсів проникла навіть у масову культуру, де Танос із серії коміксів про Месників, вирішує обмежити чисельність людей для економії ресурсного потенціалу.


Модель Медоуза виявилася загалом правильною, що й підтвердила нова версія програми World3 2004 року.


З 1950-го року до 2000-го споживання базових природних ресурсів зросло в 10 разів, при тому, що чисельність населення збільшилася в 2,5 раза.


Згідно з моделлю, починаючи з 2020-х років світова економіка почне сповільнюватися і стагнувати, а пік розвитку буде досягнутий не пізніше 2100 року.


Критична чисельність населення на планеті - 12 млрд осіб, після досягнення цього показника можлива масштабна цивілізаційна криза і падіння чисельності жителів планети до 1-3 млрд.


Сприятливі варіанти моделі вже недосяжні, а перші ознаки системного колапсу будуть відчутні за життя нинішнього покоління землян.


Оптимальна модель розвитку для світової економіки в цій концепції - це синергія у вигляді "Обмеження зростання + вдосконалені технології".


Головний елемент стратегії "нульового розвитку", що забезпечує життєздатність моделі - це стримування зростання виробництва товарів і послуг на душу населення за одночасного підвищення врожайності основних сільськогосподарських культур.


Країни, що розвиваються, у кращому разі зможуть у майбутньому вийти для своїх громадян на рівень подушного доходу і споживання, характерного для нинішніх жителів Європи з низьким рівнем доходів.


Простими словами - орієнтир для України і групи економік, що розвиваються, - це стандарти життя французьких "жовтих жилетів" або мешканців італійського півдня.


Бути "бідними європейцями" - це доля країн третього світу в новому балансі розподілу ресурсів планети Земля.


Це майже модель, показана у відомому фільмі "Платформа", коли ліфт з їжею спускається з верхніх поверхів ізольованого від зовнішнього світу хмарочоса на нижні і ніхто на верхніх не хоче заощаджувати на їжі, внаслідок чого внизу доводиться їсти один одного...


За даними Грема Тернера, який проаналізував межі розвитку світової економіки, до 1990-го року у світі практично не збільшилася площа орних земель.


Пошук "нової цілини" призводить до розорювання менш родючих наділів - як наслідок подорожчання собівартості продукції, ерозія і опустелювання, як наприклад, в Африці.


До 2050-го року необхідно буде збільшити випуск продовольства на 60% на вже досягнутому максимумі орних земель, при чому на тлі глобального потепління і посилення природних катаклізмів.


У цьому контексті, зовсім іншими фарбами "переливаються" справжні причини відкриття ринку землі в Україні.


Але ж експорт аграрної сировини - це ще й опосередкований експорт вологи (про водний дефіцит необхідно писати окремо).


Україна зможе заробити на своїй аграрній спеціалізації, але цей дохід у нинішній моделі економіки не трансформується в адекватне зростання доходів населення.


Наш аграрний потенціал поки що навіть не конвертується в показник продовольчої безпеки ООН за трьома категоріями: наявність, доступність і якість продуктів харчування.


У цьому рейтингу Україна в шостому десятку країн, поруч з Аргентиною, Колумбією, Сербією і Таїландом.


Мова навіть не про слабку інклюзію нашого ВВП і відсутність ефекту "просочування" багатства.


Таким країнам уже не дадуть можливості динамічно зростати і витрачати дефіцитний ресурс планети.


Під програму зростання вже не отримаєш кредити МВФ або Світового банку.

Можна, звісно, ні в кого не питати, але тоді країна має вирішувати питання зростання самостійно.


Те, чого в Україні бояться найбільше (депопуляція або вимирання нації, сировинна залежність, деіндустріалізація) у моделі нульового зростання вважається чудовим досягненням:


- чим менше промислових підприємств - тим нижче антропогенне навантаження на екологію в масштабах планети;

- чим менше людей - тим більший подушний дохід.

- а наявність аграрної сировини забезпечить мінімальну продовольчу безпеку, хоч і на рівні бідних країн.


У цій моделі, Україна може жити в режимі старіння і повинна відмовитися від амбіцій окремої світ-системи, пожертвувавши своїми перспективами заради того, щоб у балансі ресурсів і споживання, "золотий мільярд" виграв для себе, приміром, ще один рік життя на звично високому рівні життєвих стандартів.


З іншого боку, згадаємо амбітний план президента Зеленського - "нас 50 мільйонів".


Для подібних звершень потрібно буде йти проти глобального вітру, зробивши майже ніцшеанський стрибок у невідоме, змусивши частково пожертвувати своїм домінуванням інших, а не себе.


Але чому в України все ж таки є цей потенційний шанс?


Річ у тім, що "Зелений курс" спирається на західну правову систему, а вона, на відміну від авторитарних режимів, ще працює.


Україна мала певний промисловий потенціал станом на 1991 рік. Візьмемо його за константу.


Відтоді було втрачено внаслідок деіндустріалізації до 40% промисловості, в основному в сегменті шкідливих викидів: хімія, нафтопереробка, металургія.


Після нульових, це все зарахували нам у рахунок скорочення карбонових викидів.


Нині частина промисловості знищена росіянами внаслідок війни: варто згадати лише два меткомбінати в Маріуполі.


Таким чином, у нас з'являється значна квота на нові викиди і створення нових підприємств у рамках скорочення Україною вуглецевого сліду внаслідок минулої деіндустріалізації та військової руйнації.


Простими словами, поки ми не вийдемо на рівень промрозвитку 1991 року, ми можемо:


а) продати квоти на викиди;

б) або створити нові підприємства, які не обкладатимуться податком на "вуглецевий слід" і будуть схвалені в рамках глобального "Зеленого курсу".


Тут у нас є низка ризиків.


Замість створення нових підприємств і залучення зовнішніх інвестицій, ми просто продамо свої квоти на викиди і купимо чергові імпортні поліцейські машини, вагони метро чи швидкі допомоги.


Тобто, бездарно розпорядимося ними.


Ці квоти може спробувати отримати відома ФПГ, яка володіла заводами і спробувати їх продати.


Нарешті, ці квоти нам можуть просто "забути" надати.


Тобто вже зараз має бути розроблена Національна стратегія з формування квот на викиди внаслідок руйнування промисловості під час деіндустріалізації та війни.


Україна має чітко заявити на міжнародних екологічних форумах, що до моменту досягнення нею промпотенціалу 1991 року, обкладати українські товари податком на вуглецевий слід немає жодних підстав.


Ба більше, інвестиції у відновлення української енергетики, переробку аграрної сировини тощо мають бути здійснені в рамках фінансових планів світових "Зелених курсів".


І тоді Україна як країна з найглибшою "механічною" деіндустріалізацією, стане країною з найбільшими екологічними квотами зростання на сході Європи.

22 перегляди0 коментарів

Commentaires


bottom of page